Чому тернопільські пенсіонери живуть з думками про смерть

У Європі людина, вийшовши на пенсію, починає подорожувати чи знаходить собі якесь заняття до душі. У них, так би мовити, «відкривається друге дихання» – життя тільки починається. Тернопільські ж пенсіонери заздалегідь починають готуватися до смерті.

Хто з нас не чув від бабці, дідуся, а то й батьків: «Ось там лежить все, що потрібно, коли я помру». І справді, купують речі, які ніколи не дозволили б собі одягнути при житті, зате у яких готові «лягти» у труну. Відкладають на смерть кожну копійчину, яка при нашій бідності, зайвою не буває. Відмовляють собі у найнеобхіднішому, щоб потратити кошти на речі, якими ніколи не зможуть насолодитися. Замовляють дизайн пам’ятника. І ціна їх не цікавить – головне, щоб було гарніше, ніж у сусідів по останньому пристановищу.

У нас же і ремонт люди старшого покоління роблять не з розрахунку, щоб жилося гарно і комфортно, а щоб, коли сусіди прийдуть проводжати в останню дорогу, мали на що подивитися.

І ось це чи не найголовніше. Наші люди стільки зусиль і коштів витрачають на підготовку до смерті, не заради того, щоб належним чином зустрітися із Творцем, а заради того: «що люди скажуть».

Найбільше у цій ситуації дивує те, що як би не намагався, а наші люди завжди знайдуть, що сказати. А найголовніше ж те, що щоб вони не сказали, людина, яка так цим переймається, все одно цього не почує.

То чи не краще все-таки ці останні роки провести так, щоб сусіди заздрили тому, як людина жила, а не тому, як вона померла. Риторичне запитання. Все одно ми ще не раз почуємо від своїх близьких детально розписаний план їхнього поховання.

Руслан ДОРОТЯК