Тернополянка поділилася думками про дикуна у престижній машині

 

Ми з сином вирішили перепочити – присіли на дитячому майданчику – погодувати синичок. Пускали мильні бульки, їли пиріжки… і вже й без мого нагадування викидати використані непотрібності, малюк радісно гасав до сміттєвого бачка.

Неподалік автостоянка. Син час від часу коментує – це бус, то джип… Якоїсь миті під’їхала красива чорна машина, більше схожа на лискучу дорогоцінну рибину, касатку мабуть. Вийшов пан під 50, а в салоні лишилась пані з малятком… Чоловік у синьому замшевому піджаку тримав у засмаглій руці тонку цигарку. Погляд прямий і зверхній. Певно, має право. Я не терплю тютюнового диму, тож відвернулась.

За якийсь час пан прийшов назад до машини, з салону долинуло дитяче «Дякую». «Касатка» із красивими номерами 1110 рушила, на ходу плавно закриваючи водія від світу боковим склом. Але перш ніж це відбулось остаточно із машини метеликом випурхнула чималенька білосніжна паперова салфетка. Машина поїхала геть, а вітер-посіпака чомусь не спішив замітати панське сміття…

Син здивовано спитав: «А де мама того дяді? Вона його насварить, що він був нечемний?»

І я собі задумалась: а навіщо я свою дитину привчаю до порядку, якщо всі кругом подають такі приклади? Якщо в приступі злості окремі діти, батьки яких дозволять їм все, готові в ігровій кімнаті розважального дитячого комплексу копати іграшки довкола себе і так виражати свої емоції, що від цього можуть постраждати інші діти?

«У нього, певно, немає мами, і через це він такий неуважний. Або злий» – поцілувала свого непосидька я і продовжила пускати мильні бульбашки…

Наталя Волотовська