Ніколи не розповідайте про свої плани – радить тернопільський професор

Сайт ПРО Те вітає Вас з Новим роком. Пропонуємо Вам, шановні читачі, добірку найцікавіших матеріалів

Думки інших про нас мають сильний вплив – вважає тернопільський професор Олег Покотило. Але – є але. Чим більше ви позитивні, добрі і щедрі, тим важче на вас вплинути іншим. На Ісуса, Будду чи Зороастра чужі думки не впливали.

 Олег Покотило у 37 років став доктором біологічних наук. На сьогодні  –  професор, завідувач кафедри харчової біотехнології і хімії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Крім академічної науки, цікавиться геопатогенними зонами, психологією і парапсихологією, досліджує воду, її енергію і, як каже, цей величний світ людей і людиськ.

Треба прислухатися до своїх відчуттів стосовно інших. Це дуже тонкі відчуття. Ми мало на них звертаємо уваги, але вони – правдиві. І їх відчувають діти, а потім одиниці їх розвивають. Більшість – довіряють грубим відчуттям. При зустрічах спочатку спілкуються наші енергетичні тіла. Потім – фізичні. Йде обмін енергією. При взаємному позитивному сприйнятті один одного люди знову хочуть зустрітись.

Все у світі видимому і невидимому – енергія. Гроші – теж енергія. Як ми до них, так і вони до нас. Скупий не буде їх мати, бо гроші люблять рух. Треба давати і вони повертаються. Нема таких бажань, які не можуть здійснитися. Ну що таке для всесвіту машина чи квартира? Повір і тобі дасться. Лише не потрібно заздрити і бажати чужих речей.

Не варто багатьом розповідати про свої плани. Можуть не збутися. Чому? Тому що,  Всесвіт – така енергетично-інформаційна субстанція (Бог), яка реалізовує Ваші бажання.  Коли посилається програма від однієї людини, йде сигнал: я хочу вирішити те і те, я молюся за це і за це, я прошу, я дякую. І це працює. Поділитись своїми планами можна лише з тими людьми, які щиро підтримають цю думку і в унісон будуть посилати її «дубль» Всевишнім силам. Це може бути тільки мама, тато, дружина, чоловік, бабуся, дідусь, брат, сестра – тобто дуже близька людина, яка бажає Вам добра без жодного інтересу для себе. І це допомагає збуватися мріям, планам, задумам… Дитина хоче поступити в інститут, наприклад. Мама теж цього хоче. А коли ми розказали комусь іншому і ця людина підсвідомо подумала із заздрістю, це стає перепоною для здійснення бажання. Бо вона посилає в той самий адресат іншу думку, що не хоче, аби так було в товариша або що хоче, щоб і в нього так само було. Боротьба енергій, боротьба інформацій. Я переконався, що планами треба ділитися тільки з абсолютно близькими.

 На жаль, українці полюбляють обмовляти один одного. Коли говорять про когось, той відчуває. Наприклад, починає червоніти. Є знаки. Це працює, але не поставлено на академічний рівень вивчення. Окремі науково-дослідні інститути, школи, академіки, які вже дійшли до певного рівня розуміння земних законів, починають оце вивчати. Ми від цього відійшли тисячі років тому, але повернемось.

Ми мало прислухаємося до свого серця, що відбувається з тою чи іншою людиною, який її стан. В нас є мобільний телефон. Зателефонували і забули. А можна просто зосередитися і відчути.

Молитва – велика сила. Людина спочатку зосереджує своє інформаційне прохання в потужну концентровану енергію думки, яка в почутті сильної віри доходить до адресата. Молитва – це кодовий носій бажання чи подяки. Це один з ключів до Істини.

Не всі люди – світлі. Можливо їх така місія: бути такими, щоб вирізнялися інші – світлі.

Коли хтось розказує щось негативне, найчастіше він просто шукає «вуха».  І десь може вже й автоматично стилем свого життя доведений до потреби постійного викиду енергетичного сміття на іншого. І хто сприйняв –  потім носить цей бруд у думках, як-не-як переймається. Сприйняв вухами, але воно залишається в мозку і розбалансовує. Тому потрібно старатися не спілкуватися із негативно налаштованими, особливо чужими. Звичайно, є випадки, коли треба вислухати, щоб допомогти. Це інша ситуація. Проте коли йдеться про якісь побутові речі, аби поговорити чи обговорити когось – це працює проти нас. Бо людина, яку постійно щось не влаштовує, яка всім на світі невдоволена, віддає і негатив тому, хто її слухає. З такими треба обмежувати спілкування.

Богові вдячний за батьків і дітей. Тільки прикро, що я сам у світлої пам’яті батьків. Так хочеться мати брата чи сестру. Але цього не повернеш. Тішуся, дякую Богу, що маю чотирьох добрих дітей. Всі різні, кожен цікавий і кожен розумний, кожен красивий і зі своєю програмою.

Батьки мене виховували власною поведінкою, власними намірами і розмовами. І я ще дотепер розвиваю зерна їх програми. Тато був істориком. Мама – продавцем. Коли один з батьків висловив позицію щодо моєї поведінки чи бажання, то інший ніколи не заперечував, принаймні при мені. Це основа одностайного виховання.

Мені давали можливість розвиватися. Хоча дорослі місцями на мене тиснули, бо я був дуже цікавим і непосидючим.  Кажуть галичани – збитки робив. Мій дідусь казав, що дитина така має бути – всюди влізти і всім цікавитися. Десь щось вивчаючи міг і поламати. З батьками багато говорили. У нас в селі була і залишилася велика бібліотека. Всі читали вечорами, особливо взимку. Увечері обговорювали то якусь книжку, то якусь проблему, то якусь ситуацію. Батьки потім лягали спати, а я те все ще аналізував. Своїх дітей виховую так само. Тільки я до батьків казав на Ви, а вони – на ти.

Раніше недодавав дітям уваги. Зараз зрозумів, що найцінніше вкладання часу – це все-таки в дитину. Все решта – суєта, марнота. А діти це пронесуть Per aspera ad astra і передадуть своїм.

Не сповідую багатьох законів, які прописані у світі. Можу спілкуватися з бідною людиною, допомогти їй. Часом приємніше з нею говорити, бо вона говорить правду, щиро. Можливо тому говорить правду, що їй нема що втрачати. А коли спілкуєшся з людиною високого рангу, бачиш, що вона в кабінеті має маску. Виходить з кабінету, а вона вже інша. Зайдеш з нею в сім’ю – вона ще інша.

Багато людей – сірі. Як не страшно.  Мало таких, які світяться. Тих, які відверті, які готові до жертви. Більшість – зматеріалізовані. І це не від бідності. Теперішній світ для 99,99999…% людей є запрограмований: народження, садочок, школа, вища школа, професійна праця… І все, щоб утриматися в цій суєті, круговерті, лабіринті залежностей.

Людина повинна щоденно частину часу побути на самоті, щоб зосереджувати свій Дух на тому, що життя – це великий Дар, це радість!

Цікавий чоловік був Сковорода: «Світ ловив мене, але не спіймав…»

Мій ідеал Іван Франко завершив життя в чужому піджаку в казармі січових стрільців. Був бідним матеріально, але надзвичайно багатим духовно. Він не був людиною того часу. В його творах є дуже сильні речі, які приховували, але зараз вони доступні. Хто шукає – той знайде.

Ставав жертвою обману. Якось підійшли люди, спитали чи я лікар і чи можу допомогти. Відповів, що не лікар, але знаю медицину добре, фахівців знаю і можу допомогти. Зайшли до них додому, я повішав піджак в коридорі. А вони з нього вкрали гроші. Береш урок. Потім думаєш: все, не буду нікому довіряти. Маєш близьких людей – переймайся ними. З чужими треба слухати не лише вухом.

Люди маніпулюють. Зараз дуже і часто. Приходять з одним, а на думках – інше. Говорять одне, а роблять інше. Остерігаюсь цих маніпуляцій. Це неприємно. Боюсь фальші. Хочеться, щоб щиро. Дякую життю – навчило читати думки людей ще до їх (або не їх) висловлення.

Люди вчаться маніпулювати, бо їх ментальність певною мірою змінюють економічні негаразди. Часом маніпулюють через заздрість. Коли хтось бачить чийсь успіх, то старається всякими способами довідатися ключ, як людина досягла того. Щоб і собі мати те саме. Кожна маніпуляція – з корисливою метою. Друзі і рідні – не маніпулюють.

 Спочатку сприймаю усіх однаково. А далі відштовхуюся – йде мені бесіда в резонанс з цією людиною чи ні.

Співрозмовника читаю. Він ще слова не сказав, а я подивився в очі і вже зрозумів. Людина побула в мене, а я собі проаналізував, як вона зайшла, з яким поглядом, що було на початку, які емоції, яке лице, які рухи. Достатньо два речення, щоб зрозуміти, що в людини на душі. Три роки працював професором кафедри психології за сумісництвом. Це теж мені допомагає. Коли людина мовою тіла закрилася, значить, вона щось і недоговорює.

Це обман, коли змушуєш когось робити так, як тобі вигідно. Можу переконати ту чи іншу людину поводитися так, думати так. Знаю, що вмію це. Але не хочу цього. Тому що це недобре.

Кохання – це почуття відповідальності за щастя людини, яка в твоєму серці. Ти готовий на що завгодно. Готовий усе сотворити в тому матеріальному світі, готовий з нею розмовляти, мовчати, дихати разом, будувати життя. Це може зародитися блискавично – люди зійшлися і сила енергії настільки співпадає, що потім вони можуть роз’їхатися далеко, але їх хвилевий зв’язок немає меж і бажання зустрітися знову зростає. А пізніше це почуття формує відповідальність. Ти хочеш, щоб та людина завжди була здоровою, щасливою, усміхненою, радісною.

У стосунках головне – розуміння внутрішнього світу людини. Не те, чим людина займається на роботі, які в неї хобі, а, власне, внутрішнього світу, того сокровенного, інтимного, особистого. Те, про що вона мовчить всім і розкаже тільки тобі. Коли людина розуміє іншу людину про що вона мовчить – це теж є щастя.

Ідеальних стосунків між чоловіком і жінкою не зустрічав.  Вони бувають на якийсь час. Десь все-таки є і сіль, і перець в цій кухні. Щоб був смак.

Коли люди не порозумілися треба згадувати, що вище – те, про що сперечаємося чи те, що об’єднує. І чи буде  ця проблема мати значення чи навіть згадуватись через роки. Не потрібно розпорошувати енергію негативу на ближнього, а ще краще її не породжувати.

Жінка – це вітер емоцій. Часом треба її зупинити, а часом треба бути вітряком – той вітер повинен кудись дути. І якщо тебе нема поруч, це теж погано. А з іншого боку – іноді не треба чинити опору. Просто відійти, мовляв, мені треба попрацювати. Перейшло, передув вітер – все нормально. Коли ж починати перемовини, то тільки підливаєш масла у вогонь. Бо кожен хоче довести свою правоту. Стараюся йти на поступки. З роками приходить той досвід, що воно того не варте. А найкраще вирівняти ситуацію – поцілувати жінку!

Вдома варто тримати домашніх тварин. Це прививає почуття опіки в дітей. Відповідальність не за непомиту тарілку, не за неприбраний стіл, а за те живе, яке хоче їсти, спати, погуляти, яке хоче ласки. Собачка чи котик віддає взаємно. Породжує в дитини нове відчуття, яке, можливо, не дають батьки, вулиця, школа. Розвивається почуття піклування і розуміння.

Маю в собі багато нерозвиненого. Хотів би бути різьбярем по дереву. Десять років тому купив інструменти. Дістав липу, намалював малюнок. Пробував і вдається. Хочу гончарство спробувати. З глини щось робити (Боже діло). В школу ремесел якось підходив. Десь з глибин прабатьків пробиває.

Зі Львова до Тернополя переїхав у 2000 році. Переїхав і жив з батьками у селі Староміщина Підволочиського району. Батьки серйозно захворіли. Я залишив добру роботу, житло, середовище – все. На деякий час їм стало легше. Ми тоді спілкувалися багато про життя. Перебрався до Тернополя – так було ближче до них. Тепер Світла Пам’ять.

На кафедрі харчової біотехнології і хімії ТНТУ імені Івана Пулюя вже сьомий рік. Доля трохи поводила світом.  Я за першим фахом – фельдшер. Спочатку закінчив медичне училище в Хмельницькому. Потім став лікарем ветеринарної медицини у Львові. Працював у науково-дослідному інституті у Львові. Згодом – у Тернопільському державному медичному університеті. І вже професором перейшов у ТНТУ, де успішно з великим колективом кафедри розвиваю харчову науку.

Люблю готувати, особливо страви з різного м’яса, риби, овочів. Приємно це поєднувати на природі біля вогню і води в колі рідних, друзів, колег. Спільне смакування, щира бесіда, душевний заряд стає доброю запорукою певності на наступні дні нашого швидкого життя.

Наталія ЛАЗУКА