У житті головне олімпійський принцип – не результат, а процес

Люди прагнуть стабільності у апріорі нестабільному світі. Все життя людини – це відчайдушні намагання втриматись між мільйонами митей, котрі летять у минуле. Зупинись, мите, ти чудова. Чи будь-яка вже, але зупинись.

У житті все, як на ровері, навіть, щоб бути на місці – потрібно крутити педалі. Звісно, якщо ви не циркач. Змінність світу добиває. В усіх сенсах.

Навіть, щоб просто бути – потрібна злагоджена робота усіх життєвих систем організму, дихальної, кровоносної, нервової. Цей гомеостаз – педалі нашого чеського ровера з польською рамою, на котрому часто їде невідомо шо.

Щоб просто стояти нерухомо – потрібна робота м’язів, сухожиль, нервів і вестибулярного апарату.

Не існує жоднісінької справи, котру раз зробив – і все. Збудований будинок починає тріскати і облущуватись, на посадженому дереві заводяться шкідники, а син, який виріс, йде працювати в Helix.

В ідеально прибраній квартирі наступного дня знов пилюка. Замість переробленого десятка справ наступного дня гідрою виростає вже два десятки.

Саме тому іноді так круто просто застигнути на пару хвилин, замерзнути в часі і не помічати нікого. Підозрюю, що саме цей механізм і заставляє курців по 20 раз на день чиркати запальничкою.

Ентропія, як базовий принцип існування нашого світу, заставляє все прямувати до хаосу і руйнації. Ми будуємо, асфальтуємо, склимо, прибиваємо і прикручуємо. А воно іржавіє, тріскає, б’ється, відвалюється і припадає піском. Мільярди кілоджоулів зусиль попередніх цивілізацій розвіялась без сліду. Декілька пірамід стирчать і все. Більше нічого.

На упорядкування простору навколо для нас, невтомних мурах, іде прорва зусиль.
Чи вартують вони досягнутих результатів? Чи ми, як олімпійці, цінуємо більше процес, аніж результат?

Швидше. Вище. Сильніше.

Володимир ГЕВКО