Вік живи, вік учись – реалії української освіти

Судячи зі змін у навчальних планах, більшості рядових освітян задоволення (хоча б морального) очікувати не варто. Отож подивимось, які зміни пропонує пані Гриневич на чолі Міносвіти і чому декого із вчителів це “напрягає”.

Питання оцінювання учителів – тобто переатестація і тестування для підвищення кваліфікації, що напряму вплине на заробітну плату, яка зможе зрости як мінімум на 10-15%. Ніби хороша ініціатива. Але хіба це не породить корупційні схеми і допомогу певних людей, які за кілька казначейських знаків радо допоможуть здати тести і ви зможете отримувати хорошу стипендію ой, перепрошую, зарплату? Вважаю, що варіант із преміюванням за вислугу років може бути кращим варіантом. Бо працювати на ентузіазмі й за 2000 гривень, зриваючи голос і нерви, якось – не дуже.

Найбільше що здивувало – це 12 річна освіта у школі, бо так повсюди у Європі. Ви мені, звичайно, вибачте, але серйозна освіта у європейських школах починається десь в класі 3-ому, а 70% наших дітей у цьому віці вже уміють писати, читати і рахувати. Пам’ятаю, колись жартував над однокласником, який поступив до медичного університету, що він на своєму випускному у виші буде виблискувати сивиною на скронях. А що тепер? Давайте порахуємо – в середньому першокласникові 6 років, коли він іде до школи. 7 + 12 = 18. Отож, зі стрічкою на грудях і шкільним атестатом ми чудесно шуруємо в університети, а це ще мінімум 6-6,5 років. 18 + 6 = 24. У підсумку – в 24-25 років ми завершуємо навчання й шукаємо першу серйозну роботу.

Знаєте вислів – вік живи, вік учись? Тепер це не просто приказка, а звичайні реалії української освіти.

Про таку дурню, як зелена ручка, (щоб не травмувати дитячу психіку) я промовчу, а от варіант із простим олівцем для першокласників мене зацікавив. Трохи дивно дозволяти писати графітним стержнем, який легко і без видимих слідів можна витерти й сказати що все добре –  помилок не було. Як на мене, у такий момент виникає стереотип про те, що можна не старатись і все легко можна буде виправити.

Ще одне болюче питання – книжки. Відкриваючи деякі екземпляри, може посивіти навіть дорослий. Умови задач, приклади, деякі вірші й тексти дуже схожі на об’єкти сучасного мистецтва, все ніби гарно, але зрозуміти дано лише обраним.

Виникає запитання – невже радянські підручники з математики, хімії, фізики та інших точних наук настільки погані, що їх потрібно міняти на подібні перли? Чомусь не чув, щоб за останні 20-30 років відбулись кардинальні зміни у геометрії чи фізиці. Думаю, що такі підручники ще можуть бути на партах школярів, а держава змогла б зекономити кілька десятків мільйонів і витратити їх на щось суттєвіше.

P.S. Я люблю свою країну, але не хочу, щоб мої діти продовжували жити «по-новому», не хочу, щоб дочка чи син чверть століття здобували диплом, який потім валятиметься у коробці з іншими документами. Не хочу, щоб вони витрачали час на те, що їм можливо не дуже то й знадобиться, адже час –  це та річ, яку потрібно використовувати з розумом.

Микола Z