Війна вплинула навіть на моду, – вважає тернополянка Ліліана Шевчук (фото)

Нині часто можна побачити жінок, які носять одяг у стилі мілітарі. Навіть у найнесподіваніших ситуаціях. Це – вплив війни. Так думає тернополянка Ліліана Шевчук. Дівчина теж не виняток – приміряла на себе військову форму, взявши участь у благодійному фотопроекті «Лінія життя». Задум – Тернопільського осередку ГО «Ідея Нації». Згодом випустили календарі із зображенням трьох дівчат і логотипом організації. Ліліана – одна з моделей. Вона – за освітою філолог, член Тернопільського осередку ГО «Ідея Нації». Її хобі: посткросинг, журналістика, моделінг.

Ми обирали такі образи, які були б актуальними сьогодні. Одна дівчина була у вишиванці і віночку, з польовими квітами у руках. Інша – у футболці з логотипом «Ідея Нації», а я – у військовій формі зі зброєю. Дві іпостасі України – дівчина, яка прагне миру, і дівчина, яка змушена сама себе захищати.

Уперше тримала в руках зброю.  Вона така важка і холодна.  Страшно, що зараз ми мусимо використовувати такі речі, щоб просто зберегти те, що маємо.  Головне, щоб був мир. Решту все можна змінити.

Я давно хотіла приміряти військову форму. Вона зручна, як виявилося. Незважаючи на те, що була трохи завелика. Але мені важко було увійти в образ, показати емоції, які б гармоніювали із зовнішнім виглядом.

Мені дуже подобаються дівчата у формі, проте сукні і підбори все ж нам личать набагато більше. Але в обох випадках головну роль відіграє ефект несподіванки. Я про те, що не варто такі речі носити щодня – форму, якщо ти не військовий. Люди звикають і їх вже нічим тоді не здивуєш.

Мода на стиль мілітарі всюди. Думаю, що це через війну. Трохи дико бачити камуфляжні сукні ще й з квітковим принтом, наприклад. Але я й сама маю кілька речей в стилі мілітарі. Ношу їх тільки в організації, коли ми проводимо серйозні акції у місті чи кудись їдемо.

По тому, як людина вдягається, «прочитати» її не можу. Взагалі, не можу нічого сказати про когось, поки не поспілкуюся. Вважаю неправильним робити якісь висновки, опираючись лише на те, як хтось одягнутий.

Є принципи, якими керуюся у житті. Якщо я хочу  щось зробити, то це роблю, бо звикла нічого не боятися. Адже сміливі завжди мають щастя, як казав Іван Багряний.  Не терплю контролю з будь-чийого боку, бо вважаю себе достатньо дорослою і свідомою, щоб самостійно відповідати за себе. Стараюся реалізовувати свої бажання і жити сьогоднішнім.

Усі рішення приймаю самостійно, але буває таке, що не знаю, що мені робити, як бути. В таких випадках питаю поради в близьких, співставляю їх відповіді, думаю, аналізую і вже сама вирішую. Всю відповідальність беру на себе, бо це ж я так захотіла.

Єдина прикмета в яку вірю, це якщо чорний кіт перебіжить мені дорогу, то буду мати щастя. Вже неодноразово таке траплялося. Більше вірю в магію чисел, але знову ж таки, вірю лише в ті числа, які сама для себе визначила «щасливими».

Коли знаю, що в моїх близьких все добре, вони здорові, тоді на душі спокійно. Мені комфортно в родинному колі, але це не заважає вважати себе самодостатньою особистістю.

Часто ми переоцінюємо значення минулого і продовжуємо ним жити. Треба відпукати. Тоді на зміну обов’язково прийде щось нове.

Люди легковажать часом. Вважають, що мають його ще багато в запасі і все встигнуть. Сама колись так думала, але тепер розумію, що помилялася, і багато можливостей втрачено.

Не треба прагнути до ідеалу, забуваючи при цьому, ким ти є. Як на мене, краще бути самим собою і пам’ятати, що всі ми люди, кожен зі своїми недоліками. Але ці недоліки не менш прекрасні, аніж достоїнства. Бути собою, але крок за кроком змінювати себе в кращу сторону. Ліпити із себе Людину.