Тернопіль – місто, у якому заблукали пам’ятники (фото)

Дивні речі кояться у Тернополі з пам’ятниками.

Сумний та невеселий стоїть на вулиці імені гетьмана Сагайдачного пам’ятник Івану Франку. Похилив голову на груди «Каменяр» – замислився. Думає. Чому ж це так – за кількасот метрів від цього місця є вулиця його імені, а він тут у «приймах».

На жаль, пам’ятники ходити не можуть. Інакше пройшовся б Іван Якович файним містом і зрозумів, що не він один втрапив у таку халепу. А ми таки пройдемося.

Бульвар імені Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятник Соломії Крушельницькій. У неї історія ще «трагічніша». Також є «іменна» вулиця. Але, попри те, ставити її планували на Майдані мистецтв, якого вже нема. Поставили тут. Поцікавитеся чому повернулася до драмтеатру, скажімо, так спиною? А хто її знає. Вона ж жінка, а в жінок свої примхи. Крім того, примадонна звикла до кращих оперних залів світу, що їй якийсь провінційний театр? Але залишимо Соломію Амвросіївну роздивлятися рекламу на фасаді «Універмагу». Підемо у напрямку того ж драмтеатру.

Тристоронній годинник. Нормально. Оригінально. Не банально.

Трошки далі пам’ятник Незалежності. Ну, він – незалежний. Може стояти, де заманеться.

А ми зайдімо за драмтеатр. Бджола-трудівниця. Бульвар Шевченка, драмтеатр, бджола. Можливо, певна логіка тут є, але я її не зрозумів. Ще кілька кроків і погруддя Ярослава Стецька. Чому тут? Адже у місті також є вулиця його імені. Але не мені задавайте такі запитання.

Скажете, ми пам’ятник Пушкіну прогавили? Який стоїть на вулиці імені Чорновола? Не зовсім так. З ним і так все зрозуміло. У нього вже он і вулицю свою забрали. Та й навколо самого пам’ятника давно ламають не то списи, не то пера, вимагаючи відправити поета кудись у заслання.

Я про інше подумав – якби Тарас Григорович брав орендну плату з усіх, хто стоїть на вулиці його імені, то олігархом може і не став би, але кріпаком точно б не був. Зате сам Шевченко скромненько сидить у закуточку у скверику, названому на його честь.

А ми тим часом підемо в інший бік. Майдан Волі. Кінь. Вершник. Князь Данило Галицький. Бульвар його імені знаходиться в іншому мікрорайоні міста. Не дивно, що Данило Романович коня осідлав. До свого бульвару пішки йти – ноги втомляться.

А ще ж є пам’ятник Степану Бандері. Також не на своїй вулиці стоїть. Хоча подейкують, що місце вибрали невипадково – мав би Степан Андрійович наглядати за тим, що робиться у тернопільському «білому домі». Але, судячи з усього, його пильне око не дуже комусь і заважає.

Проте у Тернополі не всі пам’ятники не вміють користуватися GPS. Кардинал Йосип Сліпий стоїть там, де належиться – на вулиці імені Йосипа Сліпого. Митрополит Андрей Шептицький у сквері свого імені. Поет Василь Стус на вулиці, названій на його честь. Тобто можуть, коли хочуть.

Ось тільки як Івану Яковичу пояснити, чому воно у Тернополі так?

Руслан ДОРОТЯК