Сергій Коноваленко зібрав понад півтори тисячі порцелянових ляльок: деяким 150 років

Найбільша, рекордна колекція порцелянових ляльок в Україні складає  1537 екземплярів. Спеціалісти зафіксували  цей  рекорд України у Книзі Світових рекордів. А зібрав це казкове царство власник приватного музейного комплексу «Добрянець», до якого входять музеї старообрядництва, ляльок  та  іграшки, Сергій Коноваленко.

Колекція  його  іграшок сягнула  за 15 тисяч  експонатів. Це  цілий окремий будинок з кількома кімнатами, стелажами, полицями і окремими тематичними композиціями. Його музеї ляльок та іграшок називають місцем,  де немає віку і часу. Знаходиться він  на півночі Чернігівської області у селищі Добрянка, Ріпкинського району, так звана, Сіверська глибинка.

– Від мого музею до Білорусі – 500 метрів. Зрештою,  звідти  ближче до Гомеля, аніж до Чернігова, – каже  пан Сергій. – Добрянка розташована на лівому березі Немильні, по якій проходить державний кордон між Україною та Білоруссю.

Засновник і власник  «Добрянця»  Сергій Коноваленко – багатогранна людина. В минулому десантник,  волонтер від початку війни з росією, кухар, переможець і призер багатьох всеукраїнських і міжнародних кулінарних фестивалів і конкурсів,  почесний член Асоціації кулінарів України.

А ще він – поет, автор шести поетичних збірок, які підписує псевдонімом Коноваленко-Добрянець. До всього Сергій має вищу освіту історика, яку здобув в Ніжинському державному університеті ім. М. Гоголя. Понад 20 років  завідував їдальнею Добрянського держлісгоспу. Понад десять  років  займається улюбленою справою-створює казковий світ, який повертає в дитинство з будь-якого віку.

Виставку дитячої іграшки з фондів приватного музейного комплексу «Добрянець» я вперше бачила в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній»  на Валу, де були представлені  заводна й електромеханічна іграшки. За словами колекціонера, у нього  найбільша в Україні колекція заводних іграшок. А зараз приватний музейний комплекс «Добрянець» з благодійною виставкою дитячих іграшок  знаходиться   у Чернігівському  обласному художньому  музеї імені Галагана. Оскільки  власник і колекціонер проводить екскурсії особисто, то  знайти час для розмови не просто. І все ж, я привітала колекціонера з рекордом України  і попросила розповісти про народження рекорду із самого початку.

 – Колись ми мали сімейну крамничку сувенірів. Закрилися, а іграшки  залишилися. Мене завжди цікавило це творіння людських рук. А тут нам подарували друзі порцелянову ляльку. Коли ж  я почав вивчати цей ринок, мені люди просто віддавали чи продавали  за умовну ціну. Потім мені діти подарували дуже красивих «українку» і «українця» в національних строях. Це мої улюблені іграшки. – каже Сергій. – А потім подруга закривала мережу крамничок і додала мені  вісім ящиків з фарфоровими ляльками. І от та  приватна колекція, яку я показував лише близьким людям, вийшла з-під контролю і розрослась до нечуваних розмірів, ставши повноцінним музеєм, для якого довелося добудувати ще одну кімнату. Тепер лише фарфорових ляльок понад 2 500 тисячі.

Серед експонатів колекції-рекордсменки  є  іграшки черкащанки пані Вікторії Владович, яка за життя також збирала ляльки, але, на жаль, її вже нема з нами. Діти колекціонерки  Анна, Катерина та Микола передали  її експонати  для зберігання  в наш  музей.

Окрім них є ще ретро-іграшки, радянські та дореволюційні екземпляри. Деяким понад 150 років. Водночас я знаю історію кожної ляльки, знаю хто її подарував або як вона до нас потрапила.

– Захоплення дитячими іграшками  переросло із хобі в справу життя і подарувало не лише статус колекціонера, екскурсовода, а й реставратора та   майстра з виготовлення  мотанок і реборнів-ляльок, як дві краплі води, схожі на живих малючків. Що було найважче освоювати в цій новій для вас царині?

– Виготовлення ляльок-реборнів. Це дуже клопітка праця, в мене інколи не вистачає терпіння для тонкої роботи. Але  мати у колекції ляльку-реборн мріяв давно, хоч  вони коштують від 5 тисяч гривень і більше. Тому вирішив навчитися робити їх сам. Вчителем став  колишній воїн АТО Сергій Бондар, єдиний в Україні майстер цих іграшок. Так я став другим реборністом  в Україні.

Для створення ляльки потрібно нанести понад 46 шарів фарби. Це ж художній розпис. Потім потрібно надати шкірі мармуровість, промалювати вени та покрити все лаком. Але це шедевр. Ніяка машина не здатна створити таке. А реставратором я став відтоді, як відновив  дві унікальні дуже старі іграшки, які мені надіслала жінка  за умови, що я їх сам полагоджу та залишу у музеї. Так я виконав обіцянку, відправив жінці відеозвіт і зараз ці іграшки прикрашають мою колекцію.

– Ваші виставки у Чернігові пов’язані з  тим , що ви не можете  запросити відвідувачів  до музейного комплексу «Добрянець» через безпекову ситуацію і повітряні тривоги?

– І так, і ні. Хочеться подарувати якомога більшій кількості людей приємні емоції з безтурботного дитинства. Чернігівців і гостей міста я знайомлю зі своєю колекцією безкоштовно,  хочу цим зміцнити нашу незламність. У Добрянці ми приймаємо  тільки тих туристів, які не бояться і самі усвідомлюють усі ризики для себе. А буває, що й військові, які приїздять з передової й опиняються в селищі, залюбки приходять помилуватися колекцією з тисяч різних ляльок. Відрадно, що до нас на відновлення приїжджають зі шпиталів поранені захисники. Адже в спогляданні прекрасного є й терапевтичний ефект. Ми ще з часів АТО,ООС із військових гроші не беремо, як і з людей з особливими потребами. Діткам робимо знижки.  А так квиток коштує 60 гривень. Але тримається комплекс в основному на благодійності друзів, знайомих, які розділяють моє захоплення.

– Ваш заклад і сам займає чільне місце  у списку волонтерів, які підтримують  наших захисників. Ви адресно працюєте ?

– Позиції наших воїнів дуже близько від Добрянки. А я ж кухар. То як же хлопцям вечерю не повезти? Ми дружимо з військовими ще з  початку війни за Донбас. А після виходу з нашої блокади в травні 2022року,  ми закупляємо харчі, я готую і з синами розвозимо з рук в руки, то вже ніби наша родина. А кожен  місяць хлопці ставлять свої автографи на прапорі. Цей прапор  серед наших експонатів, як нагадування,  що війна триває і ми всі мусимо долучатися до Перемоги. А до нас їдуть  з усієї України та навіть з-за кордону. Зараз не так часто. Але були  туристи з Німеччини, Канади, Польщі, Франції, Беларусі. Делегація з Франції навіть подарувала мені дві ляльки. Я, зі свого боку, теж намагаюсь залишити  згадку про наш музей і про Україну. Мої ляльки-мотанки, яких я сам виготовляю, вже знаходяться у восьми країнах.

Пан Сергій пригадує, що коли  почалося повномасштабне вороже вторгнення, із Добрянки нікуди не виїжджав, але колекцію частково демонтував і думав куди заховати.

– Власне, колекція і вивела із ступору, я повідкривав ящики, в яких лялькам було темно і лячно і  повернув їх на свої місця. І цим рішенням я був задоволений.  Нині найбільша насолода – емоції людей, які знову почали приходити та приїжджати, аби хоч ненадовго повернутися в своє дитинство і перезавантажитися в час війни.

Я не психолог, але я бачу, як на екскурсіях  усміхаються до свого дитинства і розумію  як потрібні  ці витвори мистецтва для людей, які живуть, практично, на лінії фронту. Інколи кремезні чоловіки, яких уже, здається, нічим не здивуєш,  скидають вантаж років. Я бачу, що виходять вони з цього казкового царства з очима захоплених дітей.

Поповнюючи і зараз виставку  іграшок і ляльок,утримуючи музейний комплекс, Сергій мріє, що після Перемоги  його Добрянка заживе новим життям, розквітне, стане туристичною меккою людей зі всього світу, які родом з дитинства. Своє селище він не називає глибинкою, а переконаний, що це ворота України.

Людмила ОСТРОВСЬКА