«Дівчина-воїн не могла намалювати своє вікно через досвід боїв», – Марія Зенькова

Рига. Латвія. В день 33-ої  річниці Незалежності  України  в черговий раз українці і латвійці  об’єдналися, щоб показати свою дружбу, взаєморозуміння  і підтримку. У  Верманському парку в Ризі, де відбувся  благодійний фестиваль «Об’єднані для України», організований Посольством України в Латвії, ми зустрілися  з українською художницею Марією Зеньковою. Мисткиня  представляла на святі два  авторські  мистецькі  проєкти.

– Благодійний проект «Листівка додому»  полягає в тому, що  кожен відвідувач за донат, зможе відправити листівку в Україну та на фронт, – каже Марія. – На вибір у мене  є готових пʼять видів листівок  з авторськими картинами. Найбільш популярний з них – це листівка «З милим другом», на ньому україночка тримає котика. Для бажаючих є також  чистий варіант – разом зі мною можна створити свою власну листівку. Цей проєкт ми робимо спільно з латвійською благодійною організацією ЗІЄДОТ LV. Вони понад двадцять років надають можливість приватним особам і компаніям допомагати іншим людям. Насичена їх діяльність у  номінації «Україна», від техніки і обідів для військових, до  відновлення водопровідної мережі в Україні, реконструкції  бомбосховищ  в дитсадках Чернігова, комп’ютерів та ноутбуків для безперервного навчання, а також шкільні автобуси для українських дітей і  підтримка  українських біженців  і латвійських волонтерів в Україні.

А другий авторський проєкт –  «Мистецька майстерня»,  де можна намалювати свій дім, як латвійський, так і український, або надрукувати в техніці ліногравюри графіку з українськими пейзажами. Я запитую в Марії про важливі атрибути  її дому. Художниця задумується і каже, що  за останні два з половиною  роки у неї  багато було проєктів, звʼязаних зі  своїм домом.

– Рік  тому в Європейському будинку Риги  був мій проєкт «Будинок хоробрих», в якому  кожен міг намалювати своє вікно, з яких ми потім складали багатоповерховий будинок. Було дуже багато учасників і гостей, серед них і наші військові, які перебувають тут на навчанні,  лікуванні чи реабілітації. І от  дівчина-воїн, не могла намалювати своє вікно, їй було важко це зробити  через свіжі травми боїв, у яких вона брала участь. Мене це дуже вразило.  Я зрозуміла, що питання дому для українців стоїть гостро і поки що не закрите. Для мене мій дім – це мої близькі люди. Деякі з них залишилися в Україні і я кожного дня тримаю з ними зв’язок, інші – роспорошилися по світу. Дім, як мрія – це дім, який я памʼятаю з дитинства, і ті пейзажі, що повʼязані з бабусею і її  домом  на полтавщині. У кожного свій дім і бажаючих зобразити його,  як спогад,  джерело сили, багато. Цим благодійним проєктом  я хочу допомогти своїм колегам в Україні. Я часто буваю в Києві і бачу, з якими проблемами  і фінансовими викликами стикаються наші митці, – каже художниця і вже вітає відвідувачів.

Поки до  Маріїного  робочого місця стояла черга , я могла роздивитися  розмаїття свята, на якому себе репрезентували понад 20 громадських організацій, заснованих у Латвії українцями та друзями України. Тут пропонували  скуштувати український  борщ з пампушками, присмаченими часником, взяти участь у створенні «браслету дружби», виготовити іменну футболку друга України, створити прикраси, марки, познайомитися з українською літературою та мистецтвом. Цікавий майстер-клас з віртуального керування безпілотниками на спеціальних тренажерах з моделювання польотів. Об’єднало багатьох і плетіння  маскувальних сіток для ЗСУ.

Розговорилися ми з Марією уже після заходу. Художниця задоволена обома проєктами.  Понад 300 листівок відправили   на фронт.

– Дуже зворушливо було слухати українок, чиї чоловіки зараз на передовій.Вони  натхненно вірили, що листівка дійде до адресата і стане підтримкою в тяжку хвилину бою. В цій акції також взяв участь Посол України в Латвійській республіці Анатолій Куцевол.

В Мистецькій майстерні малювали і діти, і дорослі.  Всім охочим ми безкоштовно друкували графічні твори Андрія Кислова. Найбільш популярними сюжетами  були – український пейзаж та традиційне латвійське свято Ліго і образ сили – меч. Дуже багато було відвідувачів ,  надрукували понад двісті  ліногравюр,- захоплено ділиться мисткиня. В  цій майстерні зібрали донатів 230 євро імоя співрозмовниця планує їх  витратити на допомогу колегам, які зараз перебувають у скруті.

Марію Зенькову я  знаю, як викладачку Київської  академії декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. Бойчука. Цей виш вона і закінчувала. Збиралася захистити дисертацію з історії образотворчого мистецтва, але війна захист зірвала та перенесла на невизначений термін. Так  у творчості української художниці розпочався латвійський період.

-Я не залишила роботу в Києві,- каже Марія.- Часто їжджу в Україну, проводжу очно і заочно заняття. По приїзду в Латвію мене прийняли на роботу і в Латвійську мистецьку академію, а згодом я почала працювати в Музеї Латвійського Університету. В Ризькому  Українському домі проводжу волонтерські заняття з мистецтва для українців – дітей і дорослих.

• Латвія  посприяла не загубити себе і свій мистецький талант, виплеканий в Україні, прийнявши вас з евакуаційного поїзда…
• Ми спочатку не збиралися нікуди виїжджати. Але після прильотів до знайомих, ми з сімʼєю відважилися і прийняли запрошення від ризьких друзів. Дуже вдячні цій країні за розуміння і підтримку. Спочатку  в мене не було нічого для мистецької роботи. А потім латиські  художники поділилися і полотнами, і фарбами. А коли я почала писати тут картини, почала  збирати і гуртувати українських художників, які приїздили з України та шукали прихисток у Латвії. Згодом я стала координатором і куратором  виставок  з української сторони.  В різних проєктах брала участь різна  кількість  українських художників: від трьох до понад десяти. Долучаємо молоде покоління. В Латвійській мистецькій академії навчається п’ятеро талановитих художниць, які  приїхали з України в час широкомасштабної війни.  Вернісаж нашої першої  спільної  з латвійцями виставки «Війна і мир», яка налічувала майже сто учасників,   відбувся на початку квітня 2022 року  в галереї Bazar`t.

–  Яких полотен було більше про війну чи мир?

– Головна ідея в перший рік повномасштабної війни, у мене, як у кураторки виставок, була показати які ми українці неймовірні. На першій виставці було лише дві художні роботи, присвячені трагедіям та відчаю, всі інші  – були присвячені миру та тим цінностям, за які ми боремося. Після цієї виставки, на базі галереї Bazar`t ще був проєкт «Відкрита майстерня», на якому  створювали мозаїку за мотивами творів  Марії Приймаченко. Тоді  76 полотен експонувалося в Латвії. Кожна людина могла  покласти шматочок каменю і відтворити роботу художниці. Автор проєкту мозаїст Вадим Вєрнік.

Потім було багато виставок, як моїх персональних, так і колективних, вони  стали подячним словом цій країні і щирим, відкритим , доброзичливим її мешканцям,- розповідає  художниця. – Одним з масштабних став проект «Присвята Україні».  Він складається з циклу пересувних виставок.  Автор ідеї  – директор Академічної бібліотеки Латвійського Університету Вента Коцере. На майданчику цієї бібліотеки  і відбулася перша виставка.Ми її розділили   на дві частини: «Український  альбом», де були зібрані лише твори українських  художників, і  – «Україна очима латвійців». Організацію наступних  виставок в музеях  підтримало  Латвійське Товариства. Проєкт об’єднує латвійських та українських митців, які через свої твори виражають підтримку, солідарність та спільне прагнення до миру і свободи.

– Віховою цього проєкту стала виставка «Молитва за Україну», яка щойно закрилася. Я сподівалася на ній побачити біблійні сюжети, зразки сакрального мистецтва,  натомість відчула глибокий символізм божественної сили в  буденних речах, в яких ми сьогодні живемо і побачила багато квітів. За якими критеріями ви підбирали експозицію?

– Майстерність художника і відповідність  картини тематиці. Головна ідея цієї виставки, присвяченої  Україні та героїчній боротьбі українців  проти російсько агресора,  висвітлити  сучасні події в Україні, зокрема агресію рф, через призму мистецтва. Ви правильно помітили, що  символ тут   відіграє  роль стимулятора для виникнення ідеї у свідомості глядачів. Є на виставці зображення Ангела-Охоронця,  скоріше як не біблійний мотив, а свідчення того,  що багато латвійців підтримують Україну, віруючі моляться за наших захисників і про те, на  що ми кожного дня  сподіваємося, про що мріємо і як сильно ми бажаємо  перемоги у війні. На виставці було 38 мистецьких об’єктів — графічні, живописні, скульптурні твори та медалі, виконані 17 відомими латиськими й українськими митцями, серед яких троє українських.

– Чи відрізняються зображення наших і латвійських художників у тематичному вирішенні  написання полотен?

• Українські художники констатують  моменти  реалій, в яких знаходимося, фіксують події , як фотожурналіст, який показує що він бачить зараз чи що хоче бачити. У роботах латиських  художники більше трагічних подій сьогодення, вони фіксують знакові події. Вражає, що в них  є багато робіт присвячених Бучі, острову Зміїний, Києву. Українська художниця  Світлана Кислова створила картину «Дорога». Це просто шлях з вказівними знаками. Але ти розумієш, що  це  історія про те, що ми постійно їздимо:виїхати з України, повернутися. Незалежно від  ситуації, ми завжди в дорозі в Україну, чи в думках, чи наяву. Андрій Кислов представив  графіку. В  нього є серія «Воєнний альбом» – це нотатки у вигляді ліногравюр про події, які відбуваються в Україні. Наприклад, дитина,  гойдається на гойдалці на фоні зруйнованого будинку, воїни, які повернулися з фронту, і зараз не завжди можуть знайти своє місце. Це те, що є.  А українські пейзажі, затишні будиночки, плантації, клумби, букети квітів – це  приємна мрія-спогад  про те, що було і про те, що буде.
• Соняшники і мальви стали  візитівкою вашого мистецького почерку…

– Коли я тут опинилася, то весь рік мені здавалося, що соняшники мене переслідують у творчості – щоб я не починала створювати – спочатку народжувалися квіти сонця, а потім вже інші сюжети. Хотілося більше сонця та радості. Саме тому картини з соняшниковими полями та квітами зараз прикрашають Ризьку мерію, знаходяться у багатьох приватних  колекціях. Для нас це  особлива та шанована краса, що  зростає на наших родючих полях і є  не тільки однією з основних сільськогосподарських культур, а й надихає  жовтогарячим кольором творити і вірити, зачаровує  дивовижною красою.

Зараз мені більше хочеться додати мальви, маки,які дають яскравість і мають  потужний символізм.

– Тому головний сенс – засторога не торкатися невідомих предметів, які підступно розкидає ворог,- каже художниця.- А нижня частина картини зображує впізнаваний український пейзаж літнього поля, соняшників і квітів. Цей крик застороги  і до ворога:  «Не чіпай мою Україну! Це наша красива земля, цілісна, суверенна  і незалежна держава з тисячолітньою історією».Дуже хочеться, щоб окупанти почули цей крик і зійшли з наших просторів.Нам чужого не треба, нашого не чіпайте.Це вже втретє моя робота братиме участь  Латвійському аукціоні. Перша картина «Соняшники» була обличчям виставки «Війна і мир». На ній  зображені    крупним планом 5 соняшників, а враження таке, що ти знаходишся в широченному полі цих квітів. Робота  потрапила в руки латвійського колекціонера. За виручену суму купили карету швидкої допомоги, яка і нині діє на передовій. Так мистецтво допомогло зберегти комусь життя. А минулорічна аукціонна робота називалася «Золота земля».Це поле, осяяне сонцем і наші степи.Я хотіла показати красу України. Це благодійні аукціони, робота буде зберігатися в когось дома чи в колекції. Війна  тимчасова, ми переможемо ворога, а мистецтво вічне.  Не хочеться, щоб нас памʼятали тільки трагічними сюжетами, краще незламністю і красою нагадувати про себе світові.

• Наступного року хочеться, щоб ви представили на такий аукціон картину про  Перемогу України. Якою ви її бачите?
• За останні два з половиною роки я дуже часто малюю або квіти, або дітей, щось позитивне. Для мене  це історія про дітей, в яких немає турбот,  в яких  не асоціюються  феєрверки з вибухами, звуки машини з ракетами чи танками.Для мене  перемога – майбутнє без жахіть і страху.Це світлі, відкриті,  чисті, яскраві кольори,  звʼязані з мирним життям. Але поки що мені важко назвати сюжет цього полотна. А от такі фестивалі, спільні заходи, я вважаю, і наближають перемогу. Я працюю з  українцями, які вимушені знаходитися  не вдома. Це момент нашого єднання. А ще  виробляються довірливі стосунки  з країною, яка тимчасово стала нашою домівкою. Я ніколи не думала, що зіткнуся з такою підтримкою звичайних людей І дуже рада, що такими проєктами можемо показати свою глибоку вдячність за те, що робить для нас ця країна. Хоч Латвія послідовно  і виступає  за нашу  максимальну інтеграцію  до європейських та євроатлантичних структур, все ж не зайве нагадати,  що ми люди творчі, талановиті, відкриті, товариські, цивілізовані, гідні жити в сім»ї європейських народів. Благодійні українсько-латвійські заходи дозволяють  ще    зібрати фінансові кошти на підтримку України та її Збройних Сил.  Латвійці, мабуть, як ніхто інший розуміють,  що український народ виборює не лише свою свободу та незалежність, а наразі захищає Європу та весь цивілізований світ від варварських дій країни-терориста – рф. Тому нам  дорога увага латвійського суспільства до питання необхідності продовження підтримки України. Гуртом ми сильніші.

Людмила   Островська

Рига, Латвія