Найстарішим газетам 100 років: у Тернополі діє виставка газет і журналів

«Історія в слові, слово в історії», – унікальну виставку-музей газет і журналів під такою назвою відкрив спільно зі своїми друзями та однодумцями колектив редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Сільський господар», яка виходить у Тернополі.

Так на стінах офісу редакції запанувало друковане слово краю, яке вмістило понад столітню історію, написану літописцями сучасності, як в усі часи називали журналістів. Натхненник і організатор вернісажу головний редактор «Сільського господаря», заслужений журналіст України Богдан Новосядлий, каже, що не так довго і виношував ідею. В кінці минулого року колектив одержав із-за океану примірник газети «Свобода», яку видає Український народний союз в Америці понад 130 років.

– Ми маємо своїх дописувачів чи не на всіх континентах, бо читачам цікаві і ці новини, крім локальних і всеукраїнських, – каже редактор. – Тож я спіймав себе на думці, а чому  б нам не зібрати в єдину унікальну колекцію україномовні видання світу. Але спочатку вирішили сфокусуватися на Тернопільщині та Україні. Ось перший крок ми й  зробили.

А другим вагомим аргументом створення виставки-музею стала ситуація із друкованими ЗМІ в Україні. Як виявилось, за статистикою, з часу роздержавлення преси в Україні з інформаційного простору зникло понад 50% газет і журналів. Уже не виходять і центральні газети такі як «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Невеселі цифри і на тернопільському медійному ландшафті. Упродовж останніх 3 років кількість газет в області скоротилася втричі – і це тільки найменувань, не кажучи про тиражі. Із сімнадцяти районок тепер виходять тільки дві. І регулярно надходять до читачів лише 6 обласних, у тому числі наша Всеукраїнська газета.

І це в той час, коли раніше успішно існувало до трьох десятків газетних видань. Як не прикро, але однією з головних причин такого занепаду преси  став наш колись надійний партнер – «Укрпошта», яка займалася передплатою і доставкою.

Звичайно, свого часу пандемія, а потім повномасштабна агресія російської армії зменшила кількість рекламодавців, згорнулося виробництво. Багато газет перейшли працювати в інтернет, створили свої мережі. До речі, ми працюємо паралельно, маємо сайт газети і друковане видання.

От така ситуація стала вирішальною в організації цієї виставки. Ми вирішили привернути увагу громадськості до важливості друкованих ЗМІ та зібрати і зберегти для наступних поколінь наших краян потужний інформаційний,інтелектуальний, духовний та ідеологічний арсенал, яким упродовж століття була багата Тернопільщина і вся Україна,- сказав Богдан Новосядлий.

Основу виставки складають понад 350 найменувань видань, 250 з яких виходили на Тернопільщині. Вони охоплюють столітню історію преси і систематизовані у 20 тематичних розділів.

Найстарішими виданнями в експозиції є дві газети. Перша – «Діло» (1918 року випуску) – доби Української Народної Республіки, з якою свого часу співпрацював класик української літератури Іван Франко, а редагував вихідець з Тернопільщини Володимир Барвінський. І «Українські вісти», яка виходила в Тернополі у 1919 році. Її редакція знаходилась у колишньому готелі «Подільський» (нині – «Україна»). Ці експонати до музею передав тернопільський краєзнавець і письменник Іларіон Пилипець.

В експозиції є акуратні підшивки газет і журналів ще до ІІ світової війни: «Золотий колос», «Сільський господар», «Хліборобська молодь», «Дзвіночок», інші.

– Своєрідним патріархом преси є часопис «Сільський господар», який з 1926 року виходив у Львові для Галичини і Волині, – розповідає  Богдан Новосядлий. – Продовжувачем і послідовником його ідей є колектив нинішньої Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Сільський господар». Теперішній колектив газети, котра виходить у Тернополі з 2012 року, працює під девізом, який задекларували наші попередники у програмній статті першого числа часопису у 1926 році: «Стати огнищем розвою сільськогосподарської культури». По-друге, тривалий час до Другої світової війни редактором «Сільського господаря» був відомий організатор кооперативного руху, доктор сільськогосподарських наук, уродженець Заліщанщини Євген Храпливий. І нарешті уже традиційно на наших теренах цей часопис користувався особливою популярністю. Приміром, активіст «Просвіти» Микола Трач з Чортківського району не тільки пропагував цей часопис, але й бережно зберігав його. Кілька років тому його правнучка, молода журналістка Вікторія Маньовська люб’язно передала нам його підшивки «Сільського господаря» за 1928, 1929 і 1930 роки.

І щоб закінчити тему «Сільського господаря», варто сказати, що нині навколо невеличкого творчого колективу об’єднався потужний інтелектуальний актив: більше десяти заслужених журналістів України та головних редакторів регіонального рівня. Редакція має своїх  кореспондентів у кількох Європи. А з часу заснування сучасного «Сільського господаря» у ньому публікували свої матеріали понад 250 журналістів, громадських активістів та пересічних читачів,- не без гордості сказав нинішній головний редактор видання.

В експозиції широко представлені часописи радянської доби, обласні, районні, міські газети, політична преса, патріотичні, освітні, духовні, культурницькі видання, а також галузеві – промислових підприємств, агроформувань, обласних відомств і територіальних громад, приватних осіб періоду української незалежності.

Окрім преси Тернопільщини на виставці є всеукраїнські видання; газети з інших регіонів, які нині друкуються в Тернополі; прифронтові зі східних теренів України; зарубіжні часописи.

Праця над підготовкою виставки викликала чималий інтерес серед друзів і прихильників газети. Приміром, заслужений діяч мистецтв України, професор Тернопільського національного технічного університету, постійний дописувач газети Олег Герман взяв безпосередню участь в концепції формування виставки. Він запропонував  окремі розділи зі своїм баченням історії в слові.

– Зазвичай час спопеляє все, залишається лише пам»ять і любов,- поділився роздумами про виставку Олег Герман. – Попелища часу осипалися на роздуми зоставлені слідами друкованих слів на шпальтах вицвілих, пожовтілих  та виморених літами і подіями сторінок. Але ті сліди були сповнені любов’ю тих, хто їх зоставляв 100, 50, 10 чи рік тому. Оті карби на дорозі часу стали Скарбами Історії, бо кожен несе у собі промені любові людини яка писала і людини про яку писали. Тому ця експозиція й розкриває значимість СЛОВА у ІСТОРІЇ та показує ІСТОРІЮ СЛОВА. Ці слова квітували у свій час і несли свіжий типографський аромат, а нині стали плодами спогадів у дивотворому саду роздумів та нев’янучої любові.

Долучився до організації виставки і радіожурналіст та краєзнавець Роман Островський з Копичинців, передавши до редакційного міні-музею частину своєї колекції газет. Роман Карлович активний дописувач газет і має майже піввіковий стаж у журналістиці. – Колись мріяв у своєму райцентрі створити Музей преси, тепер тішуся, що тут є можливість представити  на огляд ті надбання журналістів краю, які я збирав, а це майже сотня видань, серед яких і релігійні часописи. Журналістів називають літописцями сучасності, так воно і є. Бо кожен із тих, хто працював у цих газетах вписав своє слово в сторінку історії  свого села, району, області. Саме місцеві видання в багатьох випадках залишаються єдиним документальним супроводом важливих подій у регіоні. Також вони є важливим джерелом інформації про локальні історичні події.

Це та історія, яку кожен із нас пережив і її в нас ніхто вже не вкраде і не перепише, – сказав  ветеран журналістики. – Ще хотів би колег привітати не лише з нашим професійним святом, а  й  із ювілейним 65 –річчям Спілки журналістів України. Саме  в квітні 1959 року відбувся перший установчий з’їзд  нашої наймасовішої в державі організації. Я впевнений, що в історичних виданнях  краю є репортажі з цієї події, а автори цих матеріалів стали першими членами організації. Цим і важлива виставка, що видання можуть стати довідковим матеріалом для студентів, науковців, дослідників–краєзнавців, письменників та інших спеціалістів. Кажуть, що журналістика – це діагноз, це група крові,а я скажу, що це спільна любов. Бо саме любов до професії нас всіх таких різних єднала в поколіннях, єднає і буде єднати. Ми завжди вміли шанувати, як традиції і новаторство, так і досвід, який треба брати із собою в сьогодення і в майбутнє. Цю виставку я розцінюю не лише, як слово про історію преси, як  нагадування про бурхливий її розвиток у роки незалежності України, який з часом почав  згортатися, бо газети не могли виживати без підтримки держави і передплатників, а як данину поваги до  ветеранів журналістики, на плечах яких постало покоління нинішніх медійників. Щоб іти вперед, потрібно пам’ятати те, що було. Поки що в одному строю стоять ветерани преси, які стали спілчанами ще до здобуття Україною незалежності, і молодші колеги-віртуози сайтової журналістики та паперових видань.

У цій виставці в основному шматок історії краю між війнами. Окремий розділ належатиме і висвітленню правди про нинішню агресію росії, оскільки, як сказали організатори, виставка буде робочою і поповнюватиметься новими експонатами. Бо тепер багато журналістів стали військовими репортерами: волонтерять, донатять, фіксують злочини окупантів і рятують життя українців правдивою, оперативно, влучною інформацією, повідомляють про збори на потреби військових і тих, кого найболючіше вдарила війна, розповідають  про героїзм наших захисників, незламність простих людей, які виживають у складних умовах. Журналісти нинішніх газет стають свідками сотень надихаючих прикладів опору, солідарності та непохитної віри у перемогу. У час найбільших у нашій історії випробувань, хочеться, щоб журналістське слово було почуте і воно мало трибуну для сьогоднішньої правди. Зараз не час гучних відзначень свят і ювілеїв, але я вдячний, що редакція газети «Сільський господар» організувала таку змістовну  виставку, подарувала нагоду ще раз наголосити на важливості нашої праці, привернула увагу  суспільства в цілому до проблеми виходу газет і до статистики, яка змушує задуматися. Сьогодні ми вдячні нашим захисникам і схиляємо голови в скорботі перед пам’яттю Героїв, які віддали життя за те, щоб Україна стала незалежною і демократичною з вільною пресою, вагомим журналістським словом, – сказав краєзнавець.

Серед експонатів виставки 8 змістовно оформлених стендів колишнього Баворівського  музею журналістики  Великогаївської громади, який кілька років тому заснував світлої пам’яті талановитий журналіст і невтомний ентузіаст музейної справи Богдан Свіргун. Передав на виставку це надбання староста села Назар Брегін. А загалом, за словами натхненника і організатора виставки-музею Богдана Новосядлого, до формування експозиції виставки-музею преси долучились більше п’ятдесяти краян.

– Чимало читачів «Сільського господаря» продовжують пропонувати нам все нові видання, тож, очевидно, цю справу необхідно буде продовжувати. Але це питання часу. Головне, аби громадськість усвідомила критичну ситуацію зі становищем преси в Україні і зберегла її потужний інтелектуальний та інформаційний пласт для наступних поколінь, – резюмував головний редактор Богдан Новосядлий.

Людмила ОСТРОВСЬКА