Грегуар Лефевр з Канади на роботі носить жовто-блакитну стрічку

Gregoire Lefevre з Канади запитує, як звучать українською мовою фрази: будь ласка, прошу, дякую. У Варшаві на Zouk Festival він одягнув футболку кольору хакі з написом Glory to Ukraine! Glory to heroes! На рукаві – тризуб.

– Одягаю цю футболку регулярно, – розповідає Грегуар. – Хочу підтримати українців. Адже після всього, що вже сталося у 20-му столітті, люди знову переживають подібне.

Торонто – мультикультурне місто. На моїй вулиці, де проживаю, аж відчутно запах України. Панує атмосфера підтримки українців. До речі, коли одягав цю футболку, ніхто з росіян не казав мені нічого поганого. Перехожі просто усміхаються, коли мене бачать.

Що для вас означає ця футболка?

– Одягаю не лише цю футболку. На роботі ношу жовто-блакитну стрічку, прикріпивши її на форму. Я працюю в авіакомпанії. Одягаю це, щоб викликати діалог, щоб мене запитували: чому ти це носиш, чи ти українець? І я відповідаю. Не хочу, щоб продовжувалося те, що зараз відбувається в Україні. Щоб люди не забули, що в Україні війна, щоб це не стало нормою.

Також постійно публікую пости у Фейсбук. Жартую з путіна. Жартую про Англію. Пишу про війну в Україні. Я думаю, це важливо – привертати увагу, що війна не закінчилася і вбивають людей. Бачу, що це стає нормою. Люди звикають і нічого не відбувається.

Відчувається, у вас емпатія до українців? Чому так?

– Це не лише питання про Україну. Це про нас усіх. Під час Другої світової війни дім моїх батьків окупували німці. І це не мало статися знову після Першої і Другої світових воєн. Та це повторюється знову і знову. Це сталося у Грузії. Далі – в Україні, у 2014 році окупували Крим.  Я дуже розчарований, що ми дозволяємо це явище в нашому столітті. Ми просто ігноруємо це. Світ не змінився, не засвоїв уроків.

Що вас вражає в українцях?

– Не знаю багато про українців. Та я читав історію. Мені стало дуже цікаво дізнатися про українську націю. Цікавився, що відбувалося в Україні на початку 1930-их років. Читав про Голодомор. Найбільше вражає факт війни. Вражає сила волі українців.

Ваша робота пов’язана з небом. Скільки часу проводите у літаку?

– Переважно 85 годин в місяць. Літаю уже 15 років.

Як почуваєтеся в небі? Можливо, як вдома?

– Для мене бути в літаку – це перебувати в безпеці. Безпечніше, ніж коли добираюся на роботу. Сьогодні вирішив їхати поїздом. Та все одно безпечніше почуваюся в небі.

Що відчуваєте, коли виходите з літака?

– Втому. Я люблю свою роботу, мені здебільшого весело, та після роботи часто виснажений, деколи у стресі. На роботі багато фізичної активності. Відчуваю втому, коли виходжу з літака.

Про відпочинок. Що вам дає і чим наповнює танець зук?

– Це контакт. Для мене зук – це діалог, спілкування з людиною. Своєрідні повідомлення у комунікації для інтровертів. Це – інша мова, яка не потребує перекладу. Коли танцюєш з партнеркою, то говориш небагато. Та навіть якщо зовсім нічого не кажеш, це дуже гарний спосіб комунікації. Ось чому я танцюю. Щоб відчувати єдність з іншими людьми.

Яку частину себе ви вкладаєте у цей танець?

– Коли танцюю, я пробую вкласти всю мою увагу своїй партнерці.

Коли вам хочеться танцювати найчастіше? Коли весело чи сумно, може у спокої? От я, наприклад, коли щаслива, танцюю. Як сумую, теж танцюю. Коли невизначеність чи немає відповіді на якісь запитання, також танцюю.

– Це те ж саме. Коли я веселий, коли сумний, все одно йду танцювати. Це мій спосіб об’єднання з іншими людьми. Я часто не хочу йти на заняття, коли втомлений. Буває, не хочу танцювати. Але я заставляю себе і ніколи про це не шкодую. Тому що потім завжди почуваюся краще.

Що у вашому житті є найбільшим щастям?

– Момент, коли дізнався про танці. Танцюю зук із 2015 року. Уже в зрілому віці почав танцювати. Танці – це найкраще, що сталося в моєму житті. Це дозволяє мені залишатися активним і єднатися з багатьма людьми. Ось чому я повертаюся до Варшави кожного року.

А чого вас вчать життєві втрати?

– Для мене мої великі втрати за останні десять років – це розрив стосунків. Після того, як прожив з кимсь багато років, вирішували питання разом і потім коли розлучаєшся, то різко приймаєш рішення лише для одної людини – просто тебе. Це дуже складно на початку. Але це вчить, хто ти є і вчить саме тебе. Це річ, про яку часто забуваєш, коли ти в парі. Забуваєш про себе. Та наскільки тяжко розлучатися з кимось, настільки цікаво потім ще раз вивчати себе.

Яких людей найбільше цінуєте?

– Важке запитання, щоб відповісти. Поважаю мудрих людей, які вміють виражати свої емоції. Мені подобаються інтроверти, тому що екстраверти мають потребу заряджати соціальну активність. Мої батарейки розряджаються. Моя енергія знижується, поки в екстравертів енергія йде вверх. Ціную невибагливих людей, яким подобається різна їжа. Адже і мені подобається все.

А які риси цінуєте у самому собі?

– Те, що найбільше дала мені моя робота. Вміння реагувати у складних випадках. Навички, коли людина може поводитися виважено і спокійно у надзвичайних ситуаціях. Коли я маю щось вирішувати в кризових обставинах і на це мало часу. Багато колег казали мені, що я працюю дуже-дуже добре у стресових ситуаціях. Дію чітко і правильно.

Про що мрієте?

– Мрію купити дім. Дуже часто думаю про мої дві мрії – про будинок і про сон.

Ваше почуття гумору часто допомагало вам у житті?

– Так. Багато разів у літаку мені потрібно було казати погані новини. Я завжди пробую зробити це так, щоб було смішно. Перед тим думаю, з ким можна жартувати. Я обережний з моїми жартами, бо в складних ситуаціях люди можуть реагувати по-різному. Дехто не має почуття гумору. Пробуєш сказати щось, а воно йде зовсім іншим боком. Але думаю, що це важливо – залишати речі світлими. І це те, що я завжди роблю у літаку на роботі.

Чого бажаєте українцям?

– Щоби українцям повернули всі їхні землі. Щоб росіяни повернули Україні кордони, які були до 2014 року. Щоб і після війни підтримували мир із сусідами. Бажаю вам, щоб Україна приєдналася до НАТО якнайшвидше, щоб були під крилом НАТО. Щоб це лайно, яке відбувається зараз, більше ніколи не повторювалося.

Ми – з вами. На моїй вулиці у будинках біля дверей є українські прапори. На автомобілях – стикери з тризубом.  І бачу це кожного дня.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА

Жовто-блакитна символіка на дверях одного з будинків у Торонто

 

Ruslan

Recent Posts

Пільги на проїзд у Тернополі буде збережено, хоча ціни на електрику та пальне штовхають громадський транспорт в Україні до катастрофи

Пальне дорожчає, електроенергія для підприємств зростає в ціні, а громадський транспорт по всій Україні опиняється…

4 години ago

Тернопільські слідчі СБУ задокументували злочини колаборантки, що підтримує армію рф

Слідчі Тернопільського управління СБУ зібрали доказову базу на ще одну пособницю ворога, яка добровільно співпрацює…

5 години ago

Психолог з Тернополя Володимир Рабінчук став до лав ЗСУ: він ділиться нотатками

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…

18 години ago

На Тернопільщині викрили “волонтера”, який ввіз автівки під виглядом допомоги для ЗСУ

За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…

2 дні ago

«Батьківщина зі мною»: Василь Махно про життя за кордоном і зміни в Тернополі

Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…

2 дні ago

Електроенергія та пальне добивають громадський транспорт України та Тернополя: навіть сотні мільйонів дотацій уже не дозволяють стримувати тарифи

Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…

3 дні ago