Переселенці у Тернополі зіграють у виставі «Без назви»

Десяток людей  – серед них і молодь, і зрілі за віком – зненацька регочуть на весь голос і так само несподівано починають ридати. Потім якийсь час вони жонглюють тенісними м’ячиками та уважно роздивляються власні долоні. Так проходять заняття «Тернопільського тимчасового театру» – зовсім не схожі на класичні репетиції театральної трупи. Але цей гурт – не актори у традиційному розумінні слова. У майбутній виставі «Без назви» кожен із них гратиме самого себе. Учасники театру – внутрішньо переміщені особи у Тернополі. Режисер і тренер Ігор Кусяк посвячує їх в ази ораторського мистецтва та театральної майстерності. Вони вчаться володіти своїм тілом, контролювати емоції, взаємодіяти на сцені та реагувати на емоції публіки.

7 жовтня у Тернополі відбудеться прем’єра першої у місті постановки у жанрі докудрами – «Без назви». Це результат двох місяців роботи «Тернопільського тимчасового театру», організованого ГО «Інститут міської культури» у креативному кластері Nа пошті в рамках програми «Культура допомагає». «Culture Helps / Культура допомагає» – це проєкт, що співфінансується Європейським Союзом у межах спеціального конкурсу пропозицій для підтримки українських переміщених осіб та українського культурного та креативного секторів. Проєкт реалізовується Інша Освіта (UA) та zusa (DE).

Підготовці постановки передувало проведення глибинних інтерв’ю, в яких дехто чи не вперше ділився своїм травматичним досвідом переживання війни. Адже основа вистави – це справжні історії та живі монологи.

• Я побоювалася цих інтерв’ю: чи впораюся з власними емоціями від почутого? Але після розмов із учасниками ми з колегами не почувалися виснаженими, а навпаки – наснаженими. Коли ми говоримо про переселенців, то розуміємо, що це люди, які через війну втратили дім, часто – роботу, своє звичне коло спілкування, а подекуди – набагато більше. Ми очікуємо, що ці люди чогось потребують, – каже менеджерка «Тернопільського тимчасового театру» Марічка Юрчак. – Але мої враження від спілкування у процесі втілення цього сміливого проєкту цілком протилежні:  переселенці можуть дати набагато більше, ніж потребують взяти. І що це – енергійна нова сила у Тернополі, для якої ми маємо напнути вітрила.

Проєкт «Тернопільський тимчасовий театр» поставив за ціль допомогти адаптуватися ВПО у локальній спільноті міста через культуру. Через театр, що сам по собі має терапевтичну дію як для глядача, так і для актора.

Працює над постановкою режисер, тренер з ораторського мистецтва та асоційований член Національної асоціації гештальт терапевтів України Ігор Кусяк.

• Із напрямком “вербатім” у театральному мистецтві я познайомився у такому далекому сьогодні 2009 році на фестивалі «Курбалесія» у Харкові, де я із молодіжним тернопільським театром “Калейдоскоп” представляли виставу “Різниця” А. Вишневського (ми були першими та останніми учасниками з Тернополя на легендарному фестивалі), – пригадує Ігор. – Ідея поставити виставу у жанрі докудрами супроводжувала багато років, хвилювала мене як митця. У Тернополі нічого подібного ніколи не було. Тож така вистава має стати цінним мистецьким продуктом для місцевих поціновувачів неформального театру. По друге, надважливо закарбовувати сьогоднішні неймовірно складні, кровопролитні події у мистецьких формах. Закарбовувати також нашу силу духу, неймовірний спротив агресії, історії людей. Закарбовувати трагедії, які принесла війна у багато українських родин, сімей, які втрачають рідних, втрачають рідні помешкання, рідні міста. Закарбувати для сучасників цієї війни, і для наступних поколінь.

 

Учасники проєкту – українці з Херсону, Києва, Чернігова, Маріуполя, Луганщини – дуже вмотивовані, чимало з них мали попередній сценічний досвід. Заняття в театрі для них – це і втілення мрій, які у житті «до» залишалася десь на узбіччі, і повернення до улюбленої справи. А найголовніше – можливість виговоритися і бути почутим. На сцені озвучать вісім історій.

 

“Я буду розповідати свою історію про те, як стрес і травма знищили моє життя. Я думаю, що у всіх такі самі приблизно історії, але ролі різні. В мене буде історія про мене, про моє кохання, яке зруйнувалося”, — говорить Ніна Симчишин, киянка, яка у березні 2022 року переїхала до Тернополя.

У процесі підготовки ВПО взаємодіють із представниками локальної арт-сцени: відеосупровід для вистави готує митець, учасник формації ZSUF Богдан Супрунюк; над музичним акомпанементом працють місцеві музиканти. Афішу створила дизайнерка з Херсону Світлана Ісаєва.

Назва «Без назви», яка скоріше асоціюється із твором абстрактного мистецтва, обрана для того, щоб не звужувати рамки сприйняття вистави. Адже зіграні історії – це не мартирологи на тему втрати, переїзду, війни; у них звучить і стійкість, і надія, і любов.

Вхід на виставу – вільний за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/fVc1Hcdik3FzqfLT8

Для всіх, хто не зможе потрапити на показ, постановка буде доступна у зафільмованому вигляді.

Фото Олі Биндас
Текст: ГО Інститут міської культури