Дизайнер Оксана Сокол перевозить через кордон автівки для ЗСУ

Дизайнер одягу зі Львова Оксана Сокол має навики екстремальної їзди на автомобілі. Тепер перевозить через кордон автомобілі для ЗСУ. Має автівку Skoda Fabia Хетчбек. Недавно стрибнула на ній з найвищого трампліну на стадіоні «Арена Львів». Тренується на гравійних доріжках.

– Маю свою особливу техніку, напрацьовану роками, – розповідає пані Оксана. – Навички здобула, коли щодня розвозила чотирьох дітей по навчальних закладах. Не встигала, бо на кожну дитину мала лише 15 хвилин. Вони вчилися в різних районах Львова. Це для мене найкращий досвід.

За кермом автомобіля Оксана Сокол із 2009 року.

– Ніколи не думала, що буду в автоспорті, – каже. – Придбала машину, бо після важкої хвороби не могла ходити. І до різних шкіл потрібно було відвезти трьох дітей, а четвертого іноді довозила на роботу. Двоє дітей мої і двоє – моєї подруги. Вона трагічно загинула.

З часом Оксана помітила, що їй щоразу виходило краще кермувати.

– Доводилося “вирулювати” з різних небезпечних ситуацій, – розповідає. – Це якраз і привело мене в автоспорт. Я могла і о третій ночі виїжджати, щоб тренуватись по спуску на Високий Замок і вишукувати спеціальні ділянки. На своїй машині їхала зі швидкістю 180 кілометрів за годину. Роблю на ній розвороти 360 градусів. Умію робити поліцейський розворот заднім ходом. Я фанат різних траєкторій і технік водіння.

Брала участь в ролі штурмана з Миколою Наговіциним у «Ралі Галіція» 2020. Але за покликанням я пілот. Тому вперше спробувала себе як штурман. А ще мала виїзди прописування дороги з чемпіоном України Сашком Козловим на Східницькому перевалі. Там швидкість була 170 км/год.  Також брала участь у дрег-рейсингу, приватно, і перемогла. Моя автівка 1.4 – атмосферний, 110 кінських сил. А ця машина була двигун 2, повний привід 200 кінських сил.

Тепер Оксана Сокол іноді надає уроки з водіння екстремальної їзди.

– По-різному реагують. Декому подобається, а дехто боїться. Трампліни  підкорюю сама, таких відважних чоловіків сісти поруч – поки нема.

Просять навчити екстремальної їзди. Хочуть впевнено себе почувати і уникнути різних небезпек, це основна мета. Поступово вчу ловити «заноси», це вже потрібно мати навички. Зараз навчаю хлопця своєї донечки Андрія. У нього добре виходить. А Софійка боїться зі мною їздити. Я стала коментувати під час їзди, чому так роблю і вона почала мені довіряти. Але іноді, буває, що вона мене пригальмовує.

Дуже добре володію траєкторією руху, бо креслення, геометрія і точність – це найбільше, що любила в школі. Навчаю студентів макетуванню і ця професія якраз мені допомагає у водінні. Любов до автомобіля у мене з дитинства, коли ще добре до педалей не діставала. У мого батька були різні машини. Часто снилося, що швидко їду.

Торік Оксана Сокол три місяці працювала таксистом.

– Восени таксувала, бо не вистачало коштів, – розповідає. – У мене є працівники. Людям могла заплатити, та вже мені грошей не лишалося. А ще хворіла дитина. Удень мала свою роботу, а в нічний час була водієм таксі. Вночі краще, бо можна швидше їздити. Також я морально себе розвантажувала цим. Рукоділля – це спокій. А швидка їзда мене збалансовує. Весь день працювала до 22-ї години. Потім робила перерву, пила чай і з 23-ї вечора до 4-ї ранку їздила за кермом. Спала дві-три-чотири години. Я завжди мало сплю.

Пасажири дуже дивувалися, що вночі їздить жінка і на механіці. Будь-хто сідав і завжди питали: «Чи ви не боїтеся?». Я кажу: «Ні, у моєї дитини проблеми зі здоров’ям і я збираю гроші на лікування». Перед виїздом завжди молилася.

Вночі часом возила представників криміналітету. Вони заходять заді автомобіля. Тобто не бачиш, кого береш у машину. Наприклад, викликали таксі на Шпитальну, 8, а самі стояли на Шпитальній, 10. Помітила таку тенденцію. Коли бачила, що це небезпечні люди, я користувалася швидкою їздою. І вони вже не звертали на мене увагу, думали, щоб вижити. Перші хвилини вивчала пасажирів. Як вони починали зачіпати мою жіночність, то я одразу вмикала свою чоловічу сторону. Виконувала свою роботу, але так їх підвозила, що вони вже нічого не питали, а тільки за крісла трималися.

Розумію інших. При церкві вивчала катехизацію і психологію. Бачу людей, можу фах вгадати. Це ж видно по поставі навіть вночі. Наприклад, половина четвертої ночі, а вони під ліс їдуть. Четверо сіли в машину і питають: «А ви не боїтеся вночі їздити? Ви ж сама». Продовжили діалог, як до жінки, що зацікавила їх. А я думаю: «Зараз будете боятися ви». І як включила першу передачу, що аж каміння літало. А вони: «О Боже, нічого собі, мала, ну ти і їздиш». Привезла їх, куди сказали, а вони: «Чекай нас». Я чекала, але про всяк випадок включила першу передачу. Потім мені махнули рукою і я поїхала.

Одно разу після третьої ночі мене зупинила поліція. Я їхала по Сихову 60 кілометрів за годину. Не гальмувала і вони подумали, що в мене стопи не працюють. А я вже два роки так їжджу, що переключаю передачі і гальмами не користуюся.

Оксана Сокол каже, що найкомфортніше почуває себе в автомобілі.

– Якось підвозила свою сусідку, яка запізнювалася на літак, їй лишалося три хвилини, щоб встигнути, – додає. – Я сказала, щоб вона заплющила очі. Уже їхала і проти руху, але увімкнула аварійку. Тоді були затори, між машинами відстань по три сантиметри.  І встигли. Їзда залежить від ситуації. Мій штурман питав, як я натискаю на педалі. У мене мозок їх натискає, тому що це частини секунд мислення. Інтуїтивно їжджу. Ще у школі мала хороші навички стрільби. Добре відчуваю відстань. Це допомагає і в створенні одягу. Дуже це люблю. Заднім ходом на швидкості паркуюся. Подобається швидкість, але люблю вправну, чітку і виважену їзду. Коли сідаю за кермо машини, радості немає меж.

Мрію після війни взяти участь у гірських Ралі і завжди вдячна Сергію Єженкову за те, що він робить для автоспорту.