Майор Сергій Калюпін захищає наше небо і пише вірші

З воїном нас звели вірші. – Багато питань стоїть перед людством, всі шукають відповідь, кожен своїм шляхом, – говорить майор. –  Я крім зброї  хочу і словом воювати, висвітлювати наболіле.

Знайомтеся. Майор Сергій Калюпін  начальник зміни радіотехнічного поста радіолокаційного вузла одного із підрозділів Галицько – Волинського радіотехнічного з’єднання ПвК «Захід». Це саме ті війська, які  виявляють  засоби повітряного нападу, миттєво  видають інформацію  на КП зенітних ракетних частин та пункти наведення винищувальної авіації, які безпосередньо знищують те, чим  мокшинська армія цілиться в наші міста і села. – Як правило, ми майже всі крилаті ракети виявляємо, видаємо їхні координати, – говорить майор. – Але в силу певних обставин не всі вони  піддаються знищенню, як і безпілотники,  бо це високоточна і швидкісна зброя.

Сергій Вілінович наш земляк. Хоч і народився на Херсонщині,   шкільні роки минули  у Борщеві, куди до бабусі переїхали батьки. На війну призивався зі Львова. Я не запитувала   про найкращий результат зафіксованих і  збитих  ракет за ці 9 місяців чи  яких ракет українцям треба боятися найбільше, хоч мені дуже кортіло дізнатися. Ми розмовляли про вірші, що  народилися в кадрового офіцера за час війни, які він мені надіслав через соцмережі. І не тільки про них.

Тепер я знаю, що від виду зв’язку може залежати життя бійців. Ракети  відчувають цю нитку інтернету. Чутливість ворожих ракет не на руку захисникам неба, зволікання може дорого коштувати. Масовані атаки озвірілого терориста не дуже дають можливість розслабитися, але хвилини перепочинку є, щоб відвести душу. В добірці віршів, написаних серцем, відчуттями, емоціями передової,  багато  образливих слів для підступного агресора,  яких  гідні ці «сучі сини», «покручі», «вандали», що зазіхнули на наш спокій, порушили мир, розв’язали «підлу» війну.  «Вже скільки їх збили, І будем збивати, За все, що зробили, Будуть  відповідати. У них під ногами земля палає, Скрізь озброєння їхнє горить, А Україна і далі свій гімн співає, Не дозволимо ми їм лихо творить», – йдеться у вірші.

Офіцерський чин Сергій Калюпін  свого часу  одержав у найстарішому навчальному закладі  з підготовки  офіцерів радіотехнічних військ – Красноярському вищому командному училищі радіоелектроніки ППО. Потім був Харківський військовий університет, який він закінчив з Червоним дипломом. Перше місце роботи  було  в Карпатах на “Томна – Тикул”, що в перекладі із румунської означає «темне місце» у високогірній окремій радіолокаційній роті за 3 км до кордонів  із Румунією. В тому місці  і досі ще збереглася антена, що належала  до РЛС “Дубрава”. Там воїн  приймав присягу на вірність Україні. Потім була військова служба  в Теребовлянській  зенітній ракетній бригаді. Тепер фронт. На фронті і син Володимир ст.лейтенант, командир взводу  одного з механізованих  з’єднань сухопутніх військ.  «Україну нашу будем боронити, Нечисть кацапську палити, збивати, Не дозволимо їм у нас лихо творити, Їхні злочини будем завжди пам’ятати». Автор  цих рядків  не сумнівається і в тому, що стануть перед судом не тільки терористи, а й ті,хто розвалив   ЗСУ і  дали можливість росармії відважитися на напад на Україну. Пан Сергій обурюється, що  із спадку  1991 року  у 800  тисяч воїнів,  до захисту рідної землі через 23 роки незалежності  було лише 6 тисяч готових до бою солдат. За кількістю та якістю важких озброєнь українська армія поступалась лише американській, російській та китайській. Більш ніж за 2 десятиліття вся ця армада була «оптимізована», «скорочена», «переформована», «реструктуризована» до стану майже повної небоєздатності. Руйнація  Збройних Сил України на совісті багатьох  імен та прізвищ людей, рішення або бездіяльність яких привели до катастрофічних наслідків. Ці імена зараз  забуті, воїн вірить, що  обов’язково буде  відновлення історичної справедливості. Про це він пише у вірші: «А ті, хто ЗСУ розвалили, Відповісти за це повинні, Це свідомо для себе вони робили, А страждають тепер невинні! Що в 14 – ому рашистів не збили, Їм в Гвардійському дали приземлитись, Горя тоді вони  наробили, Над Україною дали поглумитись!» Запитую земляка, що треба  для успішної боротьби  проти ворога, для нашої перемоги. – Посилювати нашу систему ППО новими сучасними засобами, які йдуть нам на озброєння. Важкі комплекси ППО західного зразка це – зброя третього тисячоліття, головне, щоб її вистачило. Потрібна важка артилерія нових зразків. Солдати наші швидко її опановують. Бо коли бандит, вбивця, злодій лізе в хату, а  у вас лежить зброя, то ви швидко навчитеся з неї стріляти. У наших людей не просто мотивація, це бажання, лиш би була ця зброя в потрібній кількості, – говорить Сергій Калюпін. «І надалі будемо ми їх збивати, Всім, що є і буде у нас, Не будуть кацапи спокійно літати, І перемоги настане наш час!». Автор цих рядків  переконаний, що вірші дають можливість перезавантажитися, підсилити те, про що ти думаєш і чого прагнеш. – Писав для себе завжди. А ці народилися  у гарячому березні на Шевченківські дні, як данина поваги Тарасу Григоровичу, творчість якого актуальна   століттями. Хотілося, щоб він знав, що його заповіти ми виконуємо. «Ввесь світ прогресивний тепер є з нами, І друзі сучасну нам зброю дають, Кацапи, ординці, хто ж є з вами??? На вас скрізь у світі плюють! І Захід, і Схід – ми  є єдині, І Північ, і Південь –  бої скрізь ідуть, Ми в Україні, в єдиній  родині, Ми українці, нас в світі так звуть!» .

І все ж я відважилася запитати спеціаліста про те, яких ракет українцям варто боятися найбільше? – Боятися ракет треба всіх. Коли чуєте ракетну небезпеку – біжіть і ховайтеся, бо, незалежно від типу ракет, приблизну масу бойового заряду вони несуть однакову, наслідки ми бачимо. Якщо з 10 збиваємо 5 – це хороший результат. Буває, що хлопці відпрацьовують і на 100 відсотків. Але сигналом тривоги  прошу не нехтувати, – сказав майор  Сергій Калюпін і додав,  що супостат буде розбитим, захисники відімстять за  всі його діяння. Я подякувала за обнадійливий  настрій   віршів. А начальник зміни  радіотехнічного поста сказав, що і в його команди   дух бойовий, а курс тільки на Перемогу. «Нескорена ти, наша ненько, Ти скрізь тепер у вогні, І перемога наша близенько, Затягнуться згодом і рани твої!» – завершальним акордом прозвучали  в  етері нашого зв’язку з передовою рядки вірша.

Людмила Островська