Кілька коротких історій про життя українців у Великій Британії

Велика Британія стала домівкою для багатьох українців кількох поколінь. Прихистила вона  і цьогорічних  біженців, яких вигнала з дому війна. З 18 березня  в Сполученому Королівстві запрацювала програма «Житло для українців». За нею приїхало 100000 переселенців з України, зараз залишилося 84000. Держава надала  спрощене отримання візи і безкоштовне житло від  спонсорів-англійців, що долучилися до програми. За це вони  отримують від держави 350£ допомоги за кожну особу. Держава перевіряє помешкання на якість життя: щоб було опалення, окрема спальня,  рекомендує робити ремонт, придбати меблі. Люди пенсійного віку (67 років) отримують пенсії , молодші реєструються в центрах зайнятості. Поки їм шукають роботу, виплачують 320£ щомісяця. Як тільки українці прибувають до Сполученого Королівства, їм додому приносять кожному банківську картку з 200£ на рахунку, безкоштовну сім-картку з місцевим мобільним номером і проїзний квиток на 50 поїздок. Так  Велика Британія  підтримує  Україну і наближає нашу Перемогу.

З крапель – океан

«Україна – це я. Україна – це ти,»- лунає з динаміка у самому середмісті Бірмінгему. І так щосуботи  впродовж  двох годин від початку повномасштабного вторгнення росії до України. Тут  під синьо-жовтими прапорами, з плакатами і українською піснею проводять мітинги на підтримку України ті українці, яких Велика Британія прихистила під час війни, ті, хто приїхав сюди раніше. За великим рахунком, тут вся географія України, помножена на біль і жах війни. В одному строю з нами і багато англійців,  німців, іранців, румунів, латвійців, литовців та ін. Натхненники і організатори цих суботніх зустрічей – подружжя Фірманів, які тут мешкають  понад десять років. Михайло з Тернопільщини, Каріна з Латвії. В цьому місті зустрілися, одружилися, тут народилися і ростуть їхні троє дітей. Михайло – викладач, дружина займається дітьми. Подружжя зі своїм крамом займає чи не центральне місце на цьому майданчику перед бібліотекою. Вони продають наші національні  сувеніри, багато їх  Карина виготовляє власноруч, решту друзі передають  з України. Виручені  кошти , хоч і невеликі, йдуть на підтримку ЗСУ.  Михайло каже, що , і  океан  з крапель складається.  Він створив групи у соціальних мережах, де зареєструвалося понад  200 учасників. На мітингах  завжди звучить Гімн України, діти танцюють, всі разом співаємо українських пісень.

А ввечері Михайло переказує гроші на фонд Притули. Чого саме туди?

«Бо є довіра,- каже українець.- За майже 9 років не було жодного скандалу. Там знають потреби ЗСУ,  як де і що закупити і відправити».

Потім звіт у соцмережах. І – до наступної суботи.

Що може одна людина?

Та будь що! Було б бажання. Непереборне бажання об’єднати українців у Челтнемі з’явилося у киянки  Лариси Кобзаренко. Порахувала вона, що звідси до Києва –  2500 км!

Якщо 500 людей пробіжать по 5 км, ця відстань буде, нехай умовно, але ж подолана! Серед  поставлених нею  завдань  було : показати українську громаду, нагадати, що в нас війна і зібрати кошти для підтримки ЗСУ. Варто відзначити, що зробити масовий спортивний захід чужинцям в Британії – то нереальний квест. Хоч би така деталь: кожен учасник забігу повинен бути застрахованим. Але для Лариси перепон не було. Вона  звернулася  до відомої в Англії організації, яка проводить щосуботні забіги – Cheltenham parkrun. Саме ці спеціалісти і взялися за організацію і проведення забігу в підтримку України . Ще й на своєму сайті оголосили збір коштів! І попросили учасників бігти у спортивній формі кольорів українського прапору. Наші прапорці були у волонтерів, що вказували маршрут.

Більше півтисячі учасників взяли участь в цьому заході: українці і англійці, молоді і літні, чоловіки і жінки.

Пані Наталя пережила блокаду Чернігова, неймовірний холод, відсутність електрики і води. Її син пішов добровольцем у ЗСУ з перших днів широкомасштабної російської навали. Саме він наполіг, аби мати виїхала. Жінка   знає англійську, волонтери допомогли оформити документи і вона  в свої 70 опинилася далеко від дому. Тиха і лагідна моя землячка  виявилася активною і енергійною. Щонеділі вона  їздила до церкви, там виступила перед громадою. Так з перших вуст прихожани дізналися правду про жахіття війни і жорстокість агресора. З її ініціативи при церкві  з’явився  центр підтримки українців. Щопонеділка ввечері до церкви збираються українські переселенці, для яких  церковна громада  організовує  зустрічі з чиновниками,  які консультують наших громадян з тих чи інших питань, з  роботодавцями, які пропонують працевлаштування. Сюди, до церкви, впродовж тижня містяни  зносять речі для потребуючих, а в неділю приносять яблука зі своїх садів, городину, смаколики. Пані Наталя на цих зібраннях має свій клопіт: вона приходить раніше, аби розкласти тістечка, печиво, пригощає гостей кавою, чаєм, спілкується з новоприбулими, проводить екскурсії , допомагає соціалізуватися.

Вона бере участь в усіх українських заходах. Каже, що втоми немає, одержує задоволення, що може долучитися до благодійності.

У  Глостері, де багато років діє Український клуб «Дніпро» і церква Доброго Пастиря УГКЦ, де гуртуються українці, яких поєднує мова, віра і традиції, я познайомилася з Аллою Постолатій. Викладачка  музики створила у Глостері чудовий аматорський хор. Українська пісня лунає у церкві, у  величному катедральному соборі, на міських заходах. У знаному колективі  знаходять час для виступів, а репетиції проводять після роботи.

Саме ці  ентузіасти  створили і  волонтерські осередки: церква збирає допомогу в Україну, а клуб допомагає і підтримує земляків- переселенців. Дочка пані Алли Надя навчається у Бірмінгемській консерваторії.

І щосуботи приходить на українські зустрічі, де звучать українські пісні у її виконанні.

Це лише штрихи, до того  закордонного  українського світу, який  нині споряджає українську армію, проводить акції на підтримку України по всьому світу, спонукає політиків своїх країн активніше допомагати нашій державі, приймає і допомагає влаштуватися тим, кого війна вигнала з домівок. Ця єдність українців усього світу — запорука того, що ми переможемо. Велика дяка   всім, хто розуміє, що свобода України сьогодні – це свобода демократії завтра.

Тетяна Миргородська   

Бірмінгем, Англія