Сучасні люди не так вже й сильно відрізняються від тих, які жили сто чи навіть двісті років тому. Просто були різні умови науково-технічного прогресу і своє інформаційне наповнення. А от морально-етичні проблеми завжди одинакові.
В усі часи були слабкі люди – брехуни і зрадники, які робили неблагородні, непорядні та безвідповідальні вчинки, точно так само вони вчиняють і сьогодні, і робитимуть так в майбутньому. Тому ця вистава і є класикою, вічно актуальною. Як би це не було красиво упаковано, які б веселі пісні не співали артисти, як би легко вони не контактували на сцені, за цим усім ховаються два полюси: лицемірна, дволика брехня і довіра. Брехня, як засіб замилювання очей, шлях до збагачення, поїзд до вершин влади, як засіб обману електорату. Але є й величезна довіра і незнищення віра в добро. Ми віримо навіть тоді, коли брехня розвіяна. Навіть тоді, коли весь світ кричить, що нас обдурили. Ми не кажемо: «Брешіть, добрешетеся», ми шукаємо позитив навіть у брехливо-шахрайському світі. І знаходимо його. Бо нам притаманне вміння посміятися над собою, дивитися на себе збоку, вміння бути вищим за життєві обставини, бажання зберігати людську гідність, щиро вірити в краще і бути впевненим, що зло буде покарано. Якщо не «Пройдітє в участок!», то на рівні совісті точно. Такі думки виникають при перегляді нової постановки старої вистави.
Театр запропонував свіже бачення знайомої історії. А сучасна музика, виступ Едика із словами «О, Проня, о, моя Проня…» на мотив неаполітанської пісні «Моє сонце» (заслужений артист України Борис Репка), пісеньки «Мій петушок і моя кукушечка», романс Проні «Я сиджу і балдєю», насичені пластикою акторські роботи, яскраві танцювальні номери наполегливо пропонували не згадувати про перегляд однойменної кінострічки чи вистав, а поринути у захопливу театральну гру «зайців» і «зайцелова». Змінюються костюми і декорації, текст і мелодії, а полювання на «зайців» триває вічно.
Сюжет легко і симпатично закручують всюдисущий аптекар (Максим Попович) і м’ясник (Володимир Процюк) погонею за тим, хто весело бере в борг, а сумно віддає, і його напарниками (Ігор Наконечний і Олег Совин). До них приєднується квартальний із свистком, що аж вуха закладає( Микола Ткачов з кумедним вирішенням свого героя). Для Свирида Петровича Голохвостого варіант одруження на багатій і не дуже красивій дівчині стає рятівним. “Натиральний джентльмен” миттєво й сватається до Прокопа і Явдохи Сірків ( артистка С.Обухівська і заслужений артист України С.Андрушко).
Всі тут розмовляють чистою українською і лише «помоскалений суржик» Проні, Голохвостого та Сірків викликає саркастичний сміх. Над ними кепкує Секлита, яка обігрує фразу «не прийомний день», як «приємний для неї, бо вона на душу таки горілочки прийме»… Коли ж Сірки настирливо виставляють за двері сестру Явдохи, вона йде гордо і кпинить їх за поведінку їхньої Пріськи, підкреслюючи, що не можна соромитися своїх рідних, свого стану. «Ми – щось інше, а ви – щось інше»,- кажуть Сірки, одержуючи: « Перевертні дурноголові!» від Секлити Лимерихи, яку майстерно і колоритно зіграла заслужена артистка України Оксана Сачко.
«Мерсі за компліман».
Але не так сталося, як гадалося. «Такой бриллиант – в таком навозе…» – Проня Прокопівна (актриса Ілона Баліцька у цій ролі була дуже гармонійною) щойно повернулась з “пенціону” , в якому цілісінький місяць вивчала “делікатні хранцюзькі маньори”. Начитавшись любовних романів, мріє вийти заміж за того, хто “понімає толк в обхождєнії”, тому наміри “благородного кавалера” сприймає за чисту монету.
Актрису важко чимось зіпсувати, але Проню красива і фактурна Баліцька створила трохи незграбною, навіть тоді, коли «баришня уже лягли і просять». Блискучою творчою знахідкою була її весільна сукня з довгим шлейфом, в якій вона таки визначила, що кравець вкрав крам і вкоротив шлейф. Як на мене, то роль Проні драматична. Так, вона смішна штучністю мови, часом хижа у своїх намірах, але вона дуже самотня і беззахисна перед досвідченим супротивником, який хоче її грошей. В заключну сцену, коли Голохвостий подав їй букет, вона вклала такий щирий драматизм, що мені стало жалко цієї дурної, покрученої Проні. Голохвостий, над яким ми теж звикли сміятися через його мовну ідентифікацію «зі знаттю» та якесь аж агресивне заперечення своєї українськості, тут теж викликає швидше роздуми і співчуття до цирульника, банкрута, який імітує багатство, а сам постійно в ролі втікача. Він, як правило, каже те, що люди хочуть від нього почути. І в цьому його перевага.
– Хіба це не сьогоднішній день? – запитує Олег Мосійчук. – Коли мажори при керівних посадах, навихоплювали, на їх думку, розумних фраз і керують світом. А хіба мало в нас дітей, які за гроші батьків вивчилися і кпинять їх за безграмотність. Тут і питання мови, її русифікації. Це вічний матеріал, з вічними проблемами, болями, жалями про нас сьогоднішніх. Ми дивимося століттями виставу, а не стаємо кращими,- сказав режисер-постановник.
Хочеться вірити, що наше «міщанське» минуле відійшло у небуття, а люди, як Голохвостий та Проня завжди існуватимуть, але їх має бути менше.
Людмила ОСТРОВСЬКА
Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…
За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…
Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…
Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…
Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…
З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…