Після життя в пустелі тернополянка зрозуміла, що поплавати у нашому ставку – це велике щастя

Все: гарне і потворне має свій кінець. Різниця лишень у тому, що кошмарам хочеться прискорити кінчину, а на приємному – зупинити мить. Та наша пам’ять, щоб не самознищувалися, має здатність фільтрувати події і тому чудові дарунки життя відвойовують більше місця в комірках пам’яті, витісняють болючий непотріб, зберігаються, фіксуються і тішать довго спогадом , поліпшують настрій, додають життю колориту, цікавості, захоплюють і, головне, спонукають до добрих, світлих справ, народжують мрії, які обов’язково збуваються. Інакше нас Бог не нагородив би такою фейєричною чеснотою – вмінням мріяти.

Десь читала, що життя під час подорожі – це мрія в чистому вигляді. Відрадно, що коли подорож моя закінчується, не сумую з цього приводу, бо залишаю за собою мрію. І писати, і їхати, дивитися і аналізувати, бачити. Подорожі, не залежно від віддалі, – найприємніший і найефективніший спосіб навчатися впродовж життя, навіть коли ти уже в «професорському» статусі. Світ змінюється, змінюємося і ми, пізнаючи нові емоції, почуття.

Я зараз точно переконана, що варто ще і ще раз повертатися у ті місця, глибинність яких вразила. Я по-новому сприймаю бачене і передумане. Може словами цього і виразити не зможу, але свіжий дух я вловила, нове дихання одержала на Святій Землі. Вона Свята, бо ми туди веземо свою віру в її Святість, бо вона народила Спасителя, в якого ми віримо і якого там, на його батьківщині, не зрозуміли. Не став він Пророком на своїй Землі. Ключі від святинь у руках далеких від церкви, комерційників. Але саме там такі сторінки історії, які не можна осягнути і за життя.

Хтось мудрий сказав, що іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома. Вилазки за межі помешкання, населеного пункту якимось дивом змінюють тебе зсередини, відлітають якісь стереотипи, і ти стаєш трохи ближче до правди, як про світ, так і про себе. Ти стаєш сильнішим, дорога загартовує. А ще класний момент – проблеми залишаються там, де вони розплодилися, вони не влазять у дорожню валізу, вони нудьгують, а з часом, не підігріті увагою, просто гинуть. І це відрадно.

Побачивши, як люди живуть у пустелі без води і фрешу, ти розумієш, що мати можливість поплавати у своєму Тернопільському ставку – це вже щастя, не кажучи про наш смачний хліб. Тепер у нас найдорожчий, по 18-20 гривень, мені здається звідси дуже дешевим, бо тут найдешевший 30-35 гривень. Ти сам бачищ, що світ сповнений викликів і проблем, з якими важко боротися. Коли люди на краю землі знають про Україну, то вони і про свою революцію , історію розповідають. Ти одержуєш новий виклад інформації з вуст сучасників, відмінний від офіційного.

Як тут не згадати Геродота? Ходив чоловік, розпитував, записував. П’яте століття до нашої ери, активного віку 40-50 років. Але цей «батько історії» на підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний майже десятитомний опис відомого тоді світу. Ми йому вдячні за зафіксовані моменти життя і побуту скіфів. А уявіть, як вдячні єгиптяни за переказану ним їхню історію, як і самі греки, ахеменіди та інші народи, які потрапляли в поле зору географа-мандрівника. Це зараз є багато різної інформації. Через віки вона буде зводитися і залишиться одним полотном початку двадцять першого століття. Може і мої розповіді когось зацікавлять. Дякую вам, мої віртуальні друзі, користувачі FB, за увагу. Так виходить, що ви перші судді моїх розповідей. Дякую і за натхнення, яке ви даруєте своєю увагою.

Уявляєте, у світі нараховується більше ніж 200 країн, які можна відвідати без особливого ризику для життя. На планеті живе понад 7 мільярдів людей, які сповідують різні релігії та дотримуються різного світогляду. Це не кажучи вже про безліч чудес світу – як рукотворних, так і природних. Все це вартує того,  щоб побачити і самому дослідити. Смішно на це зазіхати, але як солодко думати, що можна ще б кудись вибрати маршрут. Грошей багато треба, скажете? Та інколи їх значно більше витрачають, сидячи вдома, нудячи світом, шукаючи пригод, що відгикуватимуться на поколіннях. Не обов’язково їхати за моря і океани, у нас не просто є що дивитися, у нас клондайк цілющих, намолених, з глибоким корінням місць. Головне, щоб були друзі, які організують знайомство з визначними пам’ятками того чи іншого регіону і бажання спакувати валізу, піднятися і сісти в автобус чи поїзд.

За легкий підйом довічно вдячна і професії, з якою не розминулася, і друзям з Дніпра, Запоріжжя,Івано-Франківська, Києва, Львова, Харкова, закарпатським колегам, черкаським, кропивницьким, одеським, херсонським, кримським (коли Крим був наш), сумським. І, звичайно ж, тернопільським, які є чи не в кожному районі.

Дорога очищає, робить комунікабельним, сміливим, вільним у своєму виборі, дарує незалежність. За це люблю її і довічно вдячна своєму чоловікові за розуміння і за надану ним можливість подорожувати. Тішуся, що у мене і в світі є незрадливі, щирі, класні друзі, з якими на одній хвилі велике щастя пересікатися навіть раз на рік .

А ще я осягнула таку, здається, просту річ, про яку в поспіхові і суєті навіть не думала ніколи.

Цей світ заслуговує більше уваги і дбайливішого ставлення до свого багатства, адже він такий відкритий, незахищений, мальовничий та цікавий, близький, бо ти до нього дотичний душею. Перебуваючи далеко від дому – в перельотах, переїздах розумієш, яка маленька наша планета. Пилові бурі в Сахарі чи Аравійській пустелі, приносять відголоски і на наш континент. Дощі бувають в одній смузі з нами, особливо у весняний період. Не кажу про землетруси. Навіть похолодання в нас, відповідно знижує стовпчик термометра і з другого боку землі.

Дорога освіжує сприйняття навколишнього і допомагає випробувати себе в незвичній обстановці – і зрозуміти, що ти є лише невелика, зовсім крихітна частинка величезного – величезного Світу. З’ясовується, що ці моменти спонукають до роздумів, раніше також такого за собою не помічала. Отже-таки, змінюємося ми, не стоїть на місці час, нових витків набирає наше сприйняття баченого і чутого. Мріймо, подорожуймо і будьмо здоровими. І просто будьмо.

Людмила ОСТРОВСЬКА