Талановитій тернополянці потрібно дві тисячі доларів, щоб виплатити борг за бандуру

– Бандура… Оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом, адже народжена на нашій, українській,  землі, переливом її струн співає і плаче наша душа. Я так її люблю, що, здається, я народилася з нею, творець нам разом дав життя, наскільки я з нею злилася воєдино,- говорить  студентка Львівського  музичного фахового коледжу Марія Іваніцька, яка приїхала додому в Березовицю, що під Тернополем. Марійка сім років грає на інструменті. Спочатку в Острівській музичній школі , де навчалася у високомайстерної викладачки та музичної мами  Раїси Атаманчук, тепер у коледжі  під керівництвом  Ірини Любашівської, яка для дівчини стала еталоном майстерності. Було ще велике щастя навчання у професора, майстра бандури   світлої  пам’яті  – Василя Герасименка.

Марійка бере в руки  бандуру і оживають не тільки струни, вібрує повітря, кімната наповнюється якимось особливим світлом.  А  її колоратурне сопрано,     торкаючись потаємних струн душі,   створює обшир   і вже здається, що це ангельський  спів  звучить  у храмі… Марійка розповідає, що співала у місцевій церкві до  навчання у Львові.  Ми захоплено слухаємо  голос сімнадцятирічної  бандуристки, який звучить по-дорослому, як  спів оперної діви на великій сцені. Її молодші брати  Ярослав і Мар»ян, які навчаються в Бучацькому  ліцеї імені Йосафата   пишаються талантом  сестри. Одинадцятирічний Любомир  також навчається грі на бандурі в музичній школі у Раїси Атаманчук. Любить заняття навіть в режимі онлайн. У квартирі дві бандури і кожна з них з історією.

Галина Степанівна – мама  шести  дітей, бо ще є у дитсадочку  Дем’янко і трирічний Матвійко, розповідає, що не готувала Марійку до сценічного життя, просто хотіла, щоб дитина розвивалася. А в музичній школі сказали, що дівчинка  обдарована, має чудовий голос, треба працювати . Так сім років тому з»явилася у сім»ї  чернігівська бандура. Марійка її дуже любила. І коли вступала до фахового коледжу, мама з татом радили на вокальне відділення, але Марійка вже не уявляла свого життя без бандури. І тут постало питання придбати львівську бандуру,  професійну, яка культивується на теренах краю.  Марійка розповідає, що  боялася, що сім’я просто не зможе купити інструмент, бо тато Ярослав Ігорович за фахом священник, залишився без роботи, а крім неї, в сім’ї ще п’ятеро братів. Але мама на свій ризик  звернулася до людей. Толокою два роки  збирали тисячу доларів. А  професійна бандура руки львівського майстра Віктора Рубая коштує від 3,5 тисяч доларів.

– Нам дуже повезло, – щасливо каже Марійка. – Майстер дав нам  інструмент  в борг і сказав, що  чекатиме, поки ми зможемо хоч частинами віддати гроші. Це було зворушливо, по-людськи і щиро. Він зрозумів, що ми багатодітна сім’я, хоч і для простої сім’ї це не завжди посильна ноша.

– Тепер ми звертаємося до організацій, меценатів, до простих  людей, щоб допомогли викупити інструмент. Відгукнувся благодійний фонд «Покрова», за що ми дуже вдячні, – говорить мама музикантки.

У квартирі є поличка, де зберігаються нагороди з багаточисельних Всеукраїнських і міжнародних конкурсів, на яких  юна бандуристка  займала перші місця, завойовувала Гран-прі. Найсвіжіший міжнародний   онлайн-конкурс, який приніс їй Гран-прі. У номінації академічний спів  Марійка підкорила журі виконанням пісні «Чотири воли пасу» у супроводі бандури. На участь у конкурсах дівчина дивиться, як на здобуття досвіду.  А найголовнішою своєю перемогою вважає  перемогу над собою.

– Хотіла грошової винагороди, але чомусь призові фонди до мене не доходили, – тендітно усміхається Марійка. – Я вірю у велике майбутнє  бандури. Мій інструмент має глибокий, дзвінкий голос, надзвичайне звучання. Мені ще треба багато навчатися, але я хочу з бандурою дива творити, виступати на великих сценах, збирати стадіони. Я хочу сміливо експериментувати з цим народним інструментом, здолати стереотипи,  зруйнувати міф щодо його архаїчності, бо відчуваю, що це інструмент  21 століття, який має славне минуле і перспективне майбутнє.

– А яким ти бачиш своє майбутнє?

– Не знаю, як доля складеться і які плани в Бога, але майбутнє бачу лише з бандурою. Вона стала частиною моєї душі,  ми разом плачемо, гомонимо, сміємося, її жива музика безсмертна,  надає сили, наснажує, окрилює. Мрію  свою любов до бандури і до української  пісні  дарувати людям усіх континентів, щоб знали яка ми багата, співуча і талановита нація. Вже скільки століть бандура залишається унікальним інструментом суто українського народу, тож рада буду прикластися до того, щоб   утверджувати її велич, зберегти і передати цей скарб нащадкам. Хочу, щоб праця моя була чесною, потрібною людям. А ще хочу мати змогу допомагати потребуючим  і духовно,  і матеріально. Я ніколи не зможу забути того, що так багато людей у мене повірили і доклалися до того, щоб я могла виступати, реалізувати себе, розвиватися. Я обов’язково допомагатиму в майбутньому, щоб  розквітали таланти дітей в будь-яких складних ситуаціях. Бажаю всім добра, – каже на прощання   ця скромна, працьовита і талановита дівчина.

Запам’ятайте її ім’я – Марія Іваніцька. В нас ще не раз буде нагода пишатися   її талантом і  тішитися, що  Марійка наша землячка.

 Людмила ОCТРОВСЬКА