Чоловік, який втратив родичів в автокатастрофі, розповів, як важливо дотримуватися правил в дорозі

Я промандрував цілий тиждень по Україні з жінкою-водієм.

Скільки аварій трапилося на нашому шляху? Жодної. Чи це тому що кермувала всю дорогу дівчина? Та ні. Це лише тому що вона дотримувалася правил. Як би це просто не звучало. Як би це скучно не було.

Я не пожалів жодного кілометру.

Це на початку літа довелося похоронити дядька, тітку і племінника, які загинули в автокатастрофі. Це невимовно несправедливі ситуації. Це сліди. Це незнаний раніше до цього страх перед дорогою. Це маленький тривожний вогник в ребрах щоразу, коли ти бачиш якусь швидку автівкку. А це — завжди. Це назавжди страх втратити.

А вже перший таксист, до котрого ми заскочили товариством в Херсоні з винарні, пожартував про повільну автівку на перехресті, обганяючи: “Ето должно бить женщіна задумалась”.

І я задумався також, як він робив обгін перед поворотом. Задумався про те, як невимовно радий, що цілий тиждень подорожував з водієм-жінкою. Точніше, з водієм-людиною, яка розуміє, що обгін двох фур може не вартувати тих десяти зекономлених хвилин. Що перехрестя — небезпечні, що обмеження руху придумані не для того аби здерти з тебе сотню гривень. Що дорога не належить тобі і що траса не є твоєю. Що ти будь-якої миті можеш втратити контроль над, здавалось би, такою рідною та слухняною автівкою. І що в ямі тобі вже не буде важливо, хто що і як зробив. Що якщо вас обганяє дешевша автівка, велика вантажівка чи дорога іномарка, що коли це так образливо здається, коли так пронизливо це все… Вони просто мандрують далі. І ви чимчикуєте далі. Тому що великі пригоди чекають саме вас попереду, сотні радостей та відвертості; тому що великі любові чекаю вас вдома, цілими та живими. Аби обійняти на поцілувати. Аби сказати лише кілька приємних слів. Не поспішайте. Візьміть свій час. Насолоджуйтеся. Тримайте себе в безпеці.

Тому що хтось думає про вас в цю саму мить.

Роман ВОРОБЙОВ