Без цього гурту з Тернопільщини не обходиться жоден фестиваль

Про пшеничне перевесло у період жнив   символічно говорити.  Бо воно асоціюється  з хлібом, широкополими ланами, людською працею… Колись цією жменею скрученої соломи   колосок до колоска  в’язали снопи. А з 60 снопів складали копу. Такий собі еквівалент грошей. Бо в народній пісні співають, що за три копи селезня продала, а за копу дударика найняла.  Про давнє, нематеріальне, глибинне духовне, що живить нас в сьогоденні, ми розмовляємо з учасниками гурту «Пшеничне перевесло», яке  під цією назвою з’єднала любов до  пісні.

– Тепер жнива короткочасний  період збору збіжжя. Та й при нинішній широкозахватній і багатофункціональній техніці за комбайном  залишається продискована рілля і нові посіви, а не копи пшениці й жита, – розмірковує керівник гурту  Галина Шот. – Тепер пшеничне перевесло залишилося тільки в пісні, як родинний оберіг, що перед брамою дня  стримує снопи світла, які за хвилю   вирвуться і розбризкають довкруж своє золото… Таке воно  у нас символічне перевесло любові до пісні.

Учасники гурту скільки себе пам’ятають співали – сольно, в хорах, акапельно і під супровід, у церковних хорах. Галина Шот – відмінник освіти, викладачка української мови та літератури Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя.  Євгенія Семчишин  у цьому ж закладі працює викладачем-методистом з економічних дисциплін, спеціаліст вищої категорії. Людмила Червінська професійна співачка, композиторка, художній керівник гурту. З’єднавшись, ось уже майже  десять років, вони вносять свою лепту  у  культурно-пісенну скарбницю краю.  Це пізніше    у них з’являються на виступах чоловічі голоси, музичний супровід ,  а починали акапельно втрьох. Тепер, усміхаючись,  згадують, як  невинна ідея відсвяткувати день народження Євгенії Василівни з піснею на три голоси,  стала знаковою у їхньому житті.  Сподобалося і їм, і слухачам. Спочатку три пісні виконували, потім ще вивчили. Тепер понад п»ятдесят народних пісень в репертуарі колективу. Є і авторські старовинні, є і сучасні, музику до яких пише Людмила Червінська.  Періодично з ними  в різні часи виступали  Ніна Івахів, Іван Нищий, Ігор Рибка, Ігор Іванюра,Микола Чагар, Степан Грабець.  Згодом до тріо приєдналася Ольга Коневич   викладач-методист соціально-гуманітарних дисциплін Технічного коледжу, регент церковного хору. Зараз  тісно співпрацюють із скрипальками Марією Яковенко і Катериною Петрушенко та  баяністом-концертмейстром Василем Яковенком. І єднає ентузіастів  народним мелодійним  перевеслом  – українська пісня.

– А щодо назви колективу, навіть альтернативи не було, – розповідає  Галина Шот. – Ця назва пов’язана з нашим народом, який споконвіку  косить і жне. Адже хліборобська праця найблагородніша, найпочесніша, найвеличніша. А коли є хліб і пісні звучить щиріше, дзвінкіше, завзятіше. Тож назвали «Пшеничне перевесло» тому, що любимо працю, ми знаємо, що діти хліборобів. Хочемо, щоб так, як перевесло зв’язує сніп,  збирає до купки колосочки, так і ми   об»єднали  піснею український народ, людські душі і покликати їх  до прекрасного. А ще хочемо,  щоб ми усі купно , разом любили свою рідну пісню, шанували і берегли її,  передали як безцінне  багатство  нащадкам.

Портфоліо  гурту багате і насичене. Без них не обходився жоден фестиваль народної, козацької, духовної пісні, як на теренах області, так і в Україні.  Пам’ятними стали міжнародні фестивалі в  польському  місті Познань  «Українська весна» і в Турецькій Анталії «Барви районів».Це – масштабні заходи , де презентували, як місцеву культуру, так і культуру  національних меншин, що тут  проживають. Найсвіжіша нагорода для колективу – подяка Міжнародного фестивалю української культури «Берегиня»,  яку дистанційно проводило однойменне товариство українців Словенії.

У репертуарі колектив у багато стрілецьких, козацьких пісень. Вони не просто співають, а пропагують   пісні, як сторінки української історії. Так  у популярній телепрограмі «Фольк-Music», яку  вела  народна артистка України і наша землячка Оксана Пекун, колектив презентував пісню «Там, за лісом, за лугом», музику й слова якої написав видатний український письменник Осип Маковей, коли гриміла Перша світова війна. Тоді  з’явився добровольчий легіон Українських Січових Стрільців, які прагнули української державності і котрих «за те поле, за село тут немало полягло». Глядачі України, слухаючи пісню «Пшеничного перевесла», дізналися, зокрема, що у файному місті спорудили пам’ятник наймолодшому воякові Першої світової війни – семирічному Славкові Луцишину, доля якого виявилася трагічною. У  репертуарі колективу –  українські народні пісні, колядки, щедрівки, гаївки, інші обрядові і величальні  пісні.

– Пісня супроводжує наш народ  з прадавніх часів, це виспівана його душа і в радості, і в болі, в боротьбі і надії, це наш прадідівський ланцюг, який єднає покоління словом і мелодією, – говорить Людмила Червінська. – Її не можна не любити. Коли  звучить народна пісня , зринає і материнська колискова, рідний дім, батьківська хата. А як тонко в них  описані стосунки між парубком і дівчиною, козаками і їх коханими, слова просякнуті  глибоким сумом  за втратами народу, оповиті  великою шаною до батьків, безмежною любов’ю до дітей.

– Українська народна пісня, як вистояне цілюще  зілля, – говорить Євгенія Семчишин. – Саме  той набір слів, придуманий мудрим народом, допомагає вистояти у важку хвилину, здолати труднощі, наповнитися оптимізмом, гумором, адже пісня, як і народ – вічна.

– Зараз у гібридній російсько-українській війні  кожна зброя на вагу золота. Наша зброя – це пісня, – говорить Ольга Коневич. – Якби не хотілося нашим  і зовнішнім, і внутрішнім ворогам  задушити мову, українську пісню, не вдасться, бо це в нас тече з грудним молоком. Нам є чим дивувати світ. Хоч би і знанням українських пісень. А чому б ні, коли володіємо неоціненним пластом культури, який мало хто має? Фонотека ЮНЕСКО нараховує понад 15 тисяч українських народних пісень. Майже втричі менше таких створила Італія, що розташувалась на другій сходинці. Та це далеко не всі задокументовані куплети, адже кількість творів цього жанру в Україні, за різними підрахунками, складає від двохста до п’ятиста тисяч.

– Завдяки пісні  останні шість років відбуваються  глибинні процеси, пов’язані  з пробудженням ідентифікації українця, який до того жив і не знав, хто він, почував себе меншовартісним, не усвідомлював своєї сили й ресурсів, на які можна спиратися. А в один момент начебто отямився. Такі перетворення проростали, як зернятка, зокрема в мові та пісні. – говорить Галина Шот.

А я згадую, що в одній із пісень, яку виконує  гурт «Пшеничне перевесло»  є  слова: « На цій землі, мій невмирущий рід, Мій отчий дім і пісня,  і молитва». Хай  вони завжди будуть  – недоторканними, процвітаючими, багатими ,  вільними. А поки  народ співає пісні, розмовляє  материнською мовою на своїй українській землі, він непоборний. Бо пшеничне перевесло  обнімає кожен колосок, і вже не має значення чи насправді , чи символічно. Бо це наш хліборобський стержень, міцний  працею, хлібом , словом та піснею.

Людмила ОСТРОВСЬКА