Тернополянка переробила ящик від снарядів на красиву скриню

Тернопільська письменниця і художниця Ганна Осадко завжди хотіла саме скриню, яка видавалася казкова, наче з якимось секретом. Скриня, повна казок! А позаяк народилася і виросла на п’ятому поверсі у центрі міста, то і взяти її було ніде.

– Всі ж скрині родом із Роду, з сімейної спадщини – оті справжні, на дні яких – родинний посаг твоєї прабаби, – розповідає. – І тут раптом – він! Ящик від снарядів, який випадково побачила у підвалі – лежав там невідь скільки, усіма забутий і занедбаний. Обдертий трохи, облізлий, пошапраний. Але ящик від снарядів – це ж майже скриня! Навіть більше, ніж скриня! Погодьтеся, зробити з чогось, що належало Війні, щось, що належатиме Казці – це та ще Пригода!

Ящик від снарядів Ганна розмалювала акриловими фарбами.

– Розмалювала за три підходи, – продовжує. – Спочатку – і це було найдовше – потрібно було почистити, вимити, висушити і заґрунтувати ящик. Наступного разу, коли фарба підсохла – малювала власне зображення акриловими фарбами, а за третім підходом – маркерами вимальовувала дрібні деталі. Та й по всьому. Акрил нічим не покривала, хоча можна було б покрити фінальним лаком. Та, думаю, немає потреби – вона ж буде у приміщенні, а не під дощем.

Про історію ящику зі снарядами Ганна не знає.

– Ящик з підвалу, – каже. –  Історія невідома і темна. Де і коли взявся – хтозна. Але добре, що взявся.

Ганна Осадко вважає, що скриня набагато краще, ніж звичні меблі.

– Шафи і комоди – це банально, – пояснює. –  Це – у всіх. А скриня – це особливе. Це навіть не меблі. Це – символ Родини, Роду, Таємниці та Пам’яті. Це атрибут казок. Це щось таке, що можна передати своїм дітям і внукам. Це щось таке, де можна зашифрувати послання нащадкам, щось на кшталт капсули часу.

Зберігатиму в цій скрині старі рушники. Родинні світлини. Особливі важливі дрібнички.