Тернополянка Ганна Осадко малює картини на дошках і каменях (фото)

Випадок надихнув Ганну Осадко малювати картини на дошках. Під час карантину далеко від Тернополя просто не мала де знайти полотна.

– Мені завжди подобається пробувати щось нове у малюванні – окрім традиційного живопису і графіки робила свого часу так звані «3-D» картини на склі, ілюстрації з пластиліну, з вовни, колажі з тканини, – розповідає Ганна. – А от нещодавно під час карантину поїхала на кілька днів у село. І вже на місці збагнула, що фарби я взяла, а от папір – забула. Позаяк транспорту катма, а натхнення саме з’явилося, то й вирішила спробувати малювати, на чому знайду. Знайшла, до речі, дошку і камінь. Ну, на них і малювала.

– Якими фарбами малюєш по дереву?

– Звичайний акрил. Власне, лише він і був тієї миті в наявності. Думаю, для дошки підійде і гуаш, і олійні фабри.

– Де береш дошки? Може десь спеціально шукаєш? У яких найнесподіваніших місцях знаходила?

– Чоловік з сином  у селі саме розпилювали старі дошки, аби топити в п’єці. То звідти, з тамтої купи і взяла першу. А наступну знайшла дорогою з лісу – теж на купі «для розпалу» – така вона мені здалася незвичайна – з трухлявою діркою збоку, зі слідом від пилки – певно, пробували її пиляти, та й лишили, викинули. А я одразу «побачила» в ній дух лісу, весни, народження. Саме на ній намалювала вагітну жінку у зеленій сукні, трухлявий отвір став головою, довкола якої дуже гармонійно виглядає віночок.

– Як відрізняється малювання на дошці і на полотні, наприклад? Що цікавіше?

– Власне, нічим, окрім формату, і не відрізняється, але тут сама форма підказує сюжети. Ну і «оживляти» дерево значно цікавіше.

– Якщо людина вчиться помічати красиве в дрібницях, як змінюється її кругозір і навіть життя?

– Коли би мене запитали, що мені вдається найкраще, я би, певно, сказала – «Помічати важливі дрібниці». І показувати їх іншим. І це справді важливо – принаймні, для мене – підвести голову до неба – і помітити, що ця хмарина подібна на ангела, а оце спиляне дерево – на підбитого птаха. Що розцвіли бузки чи вигулькнули перші солодкі серця суниць.

Підозрюю, що саме тому у мене ідеальний зір – бо мені подобається дивитися на світ. І я тішуся тому, що бачу. Таке собі самолікування дивами.

Я би навіть порадила людям, у яких почав псуватися зір, спробувати таку практику – упродовж кожного дня помічати бодай 5 гарних і несподіваних дрібниць, скажімо, дорогою на роботу – уважно дивитися і фотографувати їх – і радіти їм, звісно.   Адже коли людина радіє тому, що бачить, і уміє помічати – її життя стане кращим. От побачите.