Тернополянин у Лондоні написав роман з великою кількістю відвертих сцен

42-річний Євген Хміль, автор роману “Amor fati” вже майже 20 років живе поміж двох країн. Він виїхав з України у 2000-му році. Майже як усі заробітчани – “на ненадовго”. За цей час жив у Португалії, Іспанії, Франції, а останні п’ять років – в Англії. Натомість, його дружина, Оля, мешкає в Тернополі. Виховує сина Максима.

Євген бачиться з рідними кожні два-три місяці. Каже, що давно вже звик жити за графіком. Постійний брак вільного часу через роботу та письменницьке хобі. Роман “Амор фаті” написав цілком випадково. У карколомному сюжеті є все: любов, пристрасть, зрада, кохання, прощення і навіть елемент детективу. Любителів «полунички» там очікує приємний сюрприз: відвертих сцен в романі автор не пошкодував.

– Я його не планував, – сміється. – Якось сів писати чергову новелу, але сюжет не відпускав, а так закрутився, що годі було вже зупинитися. Дружина підтримує всі мої починання. За що їй дуже вдячний!

Питаю, чи ревнує.

– Не помічав, – посміхається.

– Ваші головні герої, у свій час, потрапляли у порочне коло. А ви?

– На щастя, ні. Не потрапляв, – відказує. – Зрештою, такі стосунки лякають. Адже нічого доброго з цього не буде, хіба сюжет до роману. А, знаєте, любов – ніщо інше, як ласка Божа. І я її отримав.

– Ваш головний герой – класичний нарцис?

– Чи він нарцис? – перепитує. – Швидше, вся його поведінка – наслідок інфантильності. Час од часу молоді люди припускаються помилок у стосунках. Спокуси…

– А для вас він позитивний чи негативний герой?

– Головного героя характеризує читач, а я лише розказую історію. І відгуки отримував цілком протилежні: від захоплення до повного заперечення. Хоч головну відповідь може дати його кохана, Надя. Адже вона любила його, незважаючи ні на що. І врешті отримала свою винагороду.

 – Виходить, жінка мала все стерпіти… Чи можна вважати ваш роман антифеменістичним?

– Ні. Але маєте право так думати.

– У романі є місце для сліпої віри у швидку наживу. Чим для вас є гроші?

– Гроші – лише інструмент. Утім, багатство не допоможе відчути свободу, іноді – навпаки. Знаєте, я виріс у сільській родині, вчився у сільській школі. Моє дитинство нічим не відрізнялось від дитинства інших. Ми були малі, але такі щасливі. Хоч і без грошей. З ностальгією згадую дитинство.

 – А як почувається така «дитина» у мегаполісі?

– Комфортно, – посміхається.

– А у віртуальному світі? Зокрема, в соцмережах?

– Насправді, соцмережі потрібна річ. Тільки варто навчитися ними користуватись. Я ще не навчився, але вивчаю.

– Вони зменшують відстань між Лондоном і Тернополем?

– В деякій мірі так, – відказує. – У своєму житті бачив багато міст світу. Моє улюблене – Тернопіль. У Тернополі вчився, закохався у дружину, син народився на День міста. Власне, тут зараз живе моя сім’я та друзі. Люблю Тернопіль, але Лондон, місто в якому я написав свій перший роман, також, по-своєму, став рідним.

Любов ЛАЗУКА