У Тернополі жінка-безхатченко годує собак за гроші з проданих пляшок

Безпритульна 76-річна Людмила о 21 годині вечора сидить на зупинці Шота Руставелі. Біля ніг собака і пакет з порожніми пляшками, які назбирала за день.

– Це Мухтар, – гладить пса. – А Мушка кудись пішла. Щойно була тут.

Собаки з жінкою ходять усюди. У смітниках шукає для себе одяг, а для них кістки. Гроші, які отримує з проданих пляшок, також витрачає на тварин.

– Вони привикли до мене, –  додає. – Сама не з’їм, а їм дам. Я дуже люблю тварин. Купую їм кістки. Здаю пляшки коли на 30, коли на 40 гривень. Купую зразу два кілограми кісток. Ділю на три-чотири дні.

Людмила говорить суржиком. Каже, що приїхала з Луганська. Ночує в розваленому будинку. Документів не має – згоріли у Луганську. Залишилася без рідних і житла. Пенсію не отримує. Щодня її можна побачити біля смітника на вулиці Лозовецькій, що неподалік магазину “Джерело”.

– Я вже не пам’ятаю, коли гаряче їла, –  додає. – Зимно зараз. А що робить? За дві зими дуже простудилася. І очі хворі. Майже не бачу. Робила на крані в Одесі. Впала, то думала, що вже все. Тепер більмо на правому оці. Бог ще дає здоров’я. Мені вже так незручно від людей. Я працювала на шахті 25 років. В Одесі на крані – 18 років. Не думала, що так получиться в житті. Люди йдуть, так на мене зглядаються, підсміюються. Кажуть: «Вам не стидно збирати пляшки?». Не стидно.  А що йти красти чи що? Я вже ходила до міського голови. Мрію потрапити до будинку перестарілих. Отаке моє життя…

Наталія ЛАЗУКА