Психотерапевт з Тернополя розповіла, куди люди втікають від реальності

Інтернет. Сьогодні це другий всесвіт, який перебуває у першому. Це друге життя, друге зачаття, друге народження, друге буття, друга смерть. Відтепер і навіки віків, інтернет – незамінна ілюзія реального світу. Поле дії добра і зла, домівка ангелів і демонів. Лише тут можна замішати крутий коктейль з реального та віртуального, схрестити те, що не схрещується, зробити з двох зовсім різних станів один – і насолоджуватися результатом…

Чим же насправді нас так заворожують віртуальні світи? Віртуальна реальність – це не що інше як мрія і обіцянка кращого життя, більш повнішого і яскравішого ніж те, яким живе середньостатистична людина. За бажанням проводити як можна більше часу у віртуальному світі стоїть підсвідоме (а часом і свідоме) прагнення покинути світ повсякденності і реалізувати свої потаємні мрії та бажання за його межами.

З точки зору психології, віртуальність приносить з собою блаженне забуття – можливість закрити очі на актуальні реальні проблеми і розчинитися у світі власних фантазій, бажань та ілюзій. Як і наркотики, віртуальна реальність – це втеча від життя з його бідами і тривогами, із складними питаннями, вирішення яких людина, особливо в молодому віці далеко не завжди бачить. В цьому плані віртуальні світи абсолютно не унікальні. Той же ефект, між іншим, дають книги, фільми, зацикленість на кар’єрі і тому подібне.

Психіка захищається від внутрішнього дискомфорту (конфлікту) тим, що зміщує фокус уваги з болючої теми на щось стороннє. У цьому немає нічого поганого – це один з механізмів самозбереження психіки. Якби не було таких та інших запобіжних систем, люди б значно частіше страждали від психічних розладів.

Щоб зрозуміти суть і можливості “другого реальності”, уявіть собі інваліда, який нездатний ходити в реальному світі. І от він занурюється у віртуальний світ, де знаходить втрачену здатність і, нарешті, почуває себе повноцінною людиною.

Хоча, як психолог хочу сказати, що – це дуже небезпечна втеча від реальності, вкрай руйнівний самообман. Проте, уникнення проблем – це не саме цікаве, чим може нас захопити віртуальність.

Копнувши глибше, ми побачимо, що, при всій схожості двох світів, віртуальний володіє однією рисою, якої нема у реальному світі – низька ціна помилки. Міра особистої свободи, пропонована віртуальним світом, не так вже сильно відрізняється від світу повсякденності.

Віртуальний простір підпорядковується своїм законам і має свої псевдо-фізичні обмеження. А оскільки жителі віртуальності – це живі люди, то і відносини з ними підкоряються тим самим психологічним законам, що і в реальності. Але при всьому цьому віртуальний світ створює у людини відчуття необмеженої свободи – “Я вільний робити все, що захочу, і мені за це нічого не буде”. Це один із головних стимулів, щоб “зависнути” у віртуалі. І тут важливо не те, що у віртуальному світі немає поліцейських, які прийдуть і покарають за неналежну поведінку, а те, що знімається внутрішня заборона на “табу”.

Кожна людина в процесі соціалізації переповнюється суперечностями. З дитинства нас навчають, що можна, а що не можна, що добре, а що погано, і з віком структура внутрішніх заборон настільки зміцнюється, що подолати її людина може лише у вигаданому світі – в мріях або віртуальних світах.

Віртуальний всесвіт дає шанс відчути той стан, до якого підсвідомо всі ми прагнемо – бути собою. Глибоко в душі всі ми відчуваємо свою в тій чи іншій мірі закріпаченість чужими правилами, чужими цінностями й установками. І віртуальний світ, будь то соціальні мережі, ігри, чи ще щось інше дає чудову альтернативу реальності, куди час від часу кожен з нас схильний тікати, навіть, якщо сам собі в цьому не признається.

Наталія ГАЄВСЬКА, психолог, психотерапевт, кандидат психологічних наук