У субсидіях відмовляють навіть найбіднішим тернополянам

До вчорашнього дня навіть не уявляв, що у тернопільських маршрутках можна почути так багато цікавого. А все через навушники. Вставиш у вуха, увімкнеш музику на повну потужність і їдеш собі, і не чуєш, чим там люди поруч з тобою переймаються. А вчора халепа трапилася – поламалися навушники.

Їду у маршрутці і хочу чи не хочу, а чую про що говорять. Сиджу в оточенні пенсіонерів і мимоволі переймаюся їх проблемами.

Дві жіночки попереду.

– А я на субсидії навіть не подавала. У мене син з невісткою на заробітках у Польщі, то одразу було зрозуміло, що не дадуть. Але діти гроші передають, то якось вистачає і на комуналку, і на життя.

– Добре вам, – скрушно зітхає її сусідка. – А мені відмовили. Зять працює. А що там тої зарплати, трохи більше за мінімалку. І внук хворіє дуже. То дочка на пів ставки влаштувалася, щоб більше з дитиною бути. То вони написали, що субсидія не належить, бо у дочки була маленька зарплата і вона не сплатила якесь єесве. Як жити далі?

– А хто вам сказав, що вони хочуть щоб ми жили? – втручається у розмову жіночка, яка сидить поруч зі мною. – Кинули спочатку кісту, а тепер забрали. Скоро зовсім ті субсидії давати перестануть. У мене сусідка внучку прописала, а та після інститут ніяк роботу знайти не може. То не дали субсидію, бо безробітний є у сім’ї. І що їй тепер робити? Внучку на вулицю виганяти?

– Багато хто скаржиться, що не дають, – погоджується перша пані. – Я як у ЖЕД ходила дивитися, то там ціла пачка паперів і на більшості написано «Відмовити». А ще кажуть, якщо дали, то якась комісія буде по квартирах ходити і дивитися, що у вас є вдома.

– А вони мені допомогли те все придбати? – знову зітхає друга пані. – Я усе життя важко працювала, щоб хоч щось було. А вони мені тепер тим очі колоти будуть? Хай краще у рецепти подивляться. Скільки грошей внукові на ліки ми за місяць витрачаємо. Тут або дитину лікувати, або комунальні платити.

– А у мене ціла купа хвороб, – вкотре підхоплює розмову третя пані. – Я в аптеці буваю частіше, ніж у магазині.

– А вам субсидію дали? – ледь не дуетом цікавляться перша і друга пані.

– Дали.

Обидві жінки зневажливо знизують плечима і відвертаються.

– І що ви тепер будете робити? – запитує перша пані у другої.

– А що тут зробиш? Зять документи виробляє – поїде на заробітки, бо інакше тут не виживеш…

Я вийшов на дві зупинки раніше, ніж планував. Зате поруч із супермаркетом електроніки. І одразу пішов купувати навушники. Чомусь більше не хочу знати, про що розмовляють люди у тернопільських маршрутках. Краще вже музику слухати…

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер