Дністер вмирає: що станеться, якщо “Великі болота” не відновити

Якщо просто: fata morgana, що кількадесят літ тому з’явилася поміж подільських пагорбів, зникає. Фінал, фертик, титри, сонце недопалком тушиться об акваторію.
Всихає оаза, таке собі середземноморське узбережжя для бідних. Тут “пів світу плаче, пів скаче” – на катерах, скутерах, байдарках. Плачуть жителі того десятка сіл, що були ліквідовані заради створення на річці Дністер пан-водосховища у 1980-их. “Пане гід, покажіть, де той дзвін, яким колихає сом як місяць повний; а де той цвинтар”? – туристичний лемент органічно лягає в канву екскурсій.

*“На небі тільки й розмов, що про Бакоту. Що ти їм скажеш, коли опинишся там? Адже ти ніколи не бачив Бакоти. Тебе просто засміють, обізвуть дурнем і невдахою”. *
Куди тече та річка? На водосховищі апріорі немає течії. Якщо у вас не мотор, а весло, при плануванні маршруту враховуйте не уявну “течію”, а куди дме вітер. Звісно, що більшість гребних екскурсій воліють закінчуватися на Бакоті – кульмінація мусить бути ефектною.

Стоїш собі над Бакотою, дивишся на плесо, скелі, небо широке й чисте — і нараз почуваєш, що вільний, життя відкривається д’мені 50 відтінками сірих барв. А там, на небі, відий, лиш но й бесіди про Бакоту: про вечірні заграви, про Веприк над затопленою долиною, про тишу, в якій чути, як сама земля дихає. І пливе ліниво човен — а куди йому поспішати? А що скажеш, коли станеш перед ними? Що все життя то є шалений біг, заробітки, папери — а найважливішого так і не зумів побачити? Не стояв над сею водою, не видів, як сонце гасне за Студеницею, не відчув тої хвилі, коли чоловік перестає горувати над своїми дрібними бентегами, а бачить перед собою щось більше, щось від себе самого. Життя не в тому, щоб найбільше загребсти — чи веслом, чи грошей, а хоч раз по-справжньому побачити світ. Друже! Ходімо до Бакоти. Поки є час, поки дорога сє не скінчила, поки сонце ще не сховаласи за виднокіл. Не мати жалю прожити ціле життя — і так і не знати, що то значить стояти над Бакотою. Інформація прозвучала на правах реклами?

Коли в 2020 році мій малий хотів на море, а не було ні часу, ні грошей, я повіз його на Бакоту — він не знав, що море має бути солоним і Чорним. Все спрацювало — були і хвилі, в тумані не видко було протилежного берега.
Коли свідомість автора хотіла відпочити від запорізьких (донецьких) степів/пустищ з роз’ятреними посадками — закрий очі, уяви себе на Дністрі.* *
Уявляють водосховище морем не лиш люди, а й деякі види риб. Гребля, споруджена молдаванами 1954 р. для Дубосарського водосховища, тромбом стала впоперек шляху тим рибам, що на нерест піднімалися з Дністровського лиману до Верхнього Дністра — риба мовчки сприйняла акваторію Дністровського водосховища за море 2.0. В першу чергу мова про вирезуба, який жере, головне, молюску-дрейсену, якої тут море.

Коли рівень водосховища опускається — станом на серпень 2026 вже на 7 метрів! — уріз води шумить прекрасною білою кромкою прибою від хвиль катерів, шурхіт ракушок дрейсен-молюсків нагадує спів древньогрецьких Сирен — ба! Варто зробити крок з човна в древньогрецький міф, грузькою багнюкою вривається реальність. Видобути на світ Божий щоб і ногу, і шльопанець — ніяк, з кінцями.
Раніше здавалося, що “112 м над рівнем моря” – це вже дно — але з дна постукали. “Екологічний голос” молдаванів звинуватив “українську сторону” в психологічному комплексі (“Українська сторона поки не повідомила, чому рівень Дністровського водосховища 112 м є критичним (переклад з тарабарсько-російської…”) — мол, якщо вже спустили краник на 7 метрів, то чому не далі — “при етом, що “мертвим” рівнем офіціально визнано позначку 102,5 м…”). “Мертвий рівень” — це коли Новодністровська ГЕС гавкне.
Або навіть так: “в разі зниження рівня води у Дністровському водосховищі нижче критичної позначки 110 метрів за Балтійською системою гарантована технічна можливість здійснювати скид води повністю припиниться”.

Молдавани ризикують побачити апокаліпсис-сьогодні, плану Б в них все одно не є — при тому, що від води з Дністра залежить водопостачання Кишинева. Вода до молдовської столиці з ріки забирається вже як “умовно питна” — через відсутність адекватних водоочисних у Сороках/низці інших придністерських міст. Втім, це братня проблема й українських міст — Галича, Заліщиків; міська каналізація Івано-Франківська безперешкодно стікає в стічну яму в Бистриці. Раніше ця “солянка” щедро розбавлялася річковою водою. Середньорічний об’єм дебету води на гідропості в Заліщиках у нормальний рік 240 м/с; в серпні 2026 зафіксовані 10% — 20-30 м/с.
Основою дискусії між, як бачимо, братніми Україною і Молдовою є закріплені міжнародним договором правила експлуатації — щосекунди з дамби в Новодністровську має скочуватися не менше 100 кубометрів води, а в квітні + “екологічний попуск” для нормального гідрологічного режиму “Нижнього Дністра”

*Нижній Дністер — це не лиш Молдова з промоскальським Придністров’ям, а й значна частина Одеської області. Там навіть є національний природний парк “Нижньодністровський”. *
Через “безпрецендентну маловодність, найнижчу за весь час існування водосховища” (очевидно, знайти красномовні слова легше, чим воду) — спершу “зрізали” весняний спуск, а в червні 2026 замість 100 кубів почали спускати спершу 85, потім 75 м/c.
28 серпня, за результатами спеціальної “Дністровської комісії”, Українська сторона, щоб “сойтісь гдєто посєрєдінє”, блєфанула 60. Підсумкових 50 м/с молдаванами трактується як маленька перемога. Очевидно, що таких “перемог” до жовтня, коли традиційно фіксується найнижчий рівень Дністра, буде ще на рівні і 40, а може й 30 м/c. Через критичну посуху з европейських рік повилізали “голодні камені”.

В той час, коли европейські екологи в пошуках істини, чи ця повінь одна з екстремальних-але-традиційних (на “Голодному камені” на Ельбі зазначено дати 1417, 1473, 1707, 1746, 1790, 1800, 1811, 1842, 1868, 1892, 1904, 1911, 1921, 1930, 1934, 1947, 1957, 1963, 1990, 2003), “молдаванські екологи” а-бе-ве бачать у всьому винність українців:
а) “злодійська вирубка лісу;
бе) мінігеси
ве) надмірне використання води в сільському українському сільському господарстві. Як пише в одній мудрій книжці, “не шукай скалки в очі сусіда свого, коли в тебе самого замість одного глаза помідор, а іншого мореля”. Я їх розумію і не виню — від того, скільки води вдасться здоїти, залежить левова частина сільського господарства Молдови.
Об’єктивно:
ве) На злобу дня, чернівецькі екологічні інспектори вже почали кошмарити аграріїв-аматорів, що самовільно забирали-забирають і будуть “самовільно” забирати дністерську воду. Аматори кивають на професіоналів, які забирають “з дозволами”. Українська сторона киває, що водозабір підприємствами — “обмежений”.

“обмеження діють уже для 126 підприємств та організацій”* …
бе) — наразі у верхів’ях Дністра споруджена лиш одна мала Явірська ГЕС (на притоці річки Стрий), що є зле для річки, але не є причинним для катастрофи усієї гідрології басейну Дністра. Загрозою є глобальні злодійські плани гідроенергетиків натикати тромбів по всьому Дністру, але самі по собі декларації воду не забирають:

“На Львівщині планують будівництво малої ГЕС на одній із добре збережених ділянок річки Стрий – поблизу Княжих Скель, популярного місця відпочинку та “туристичного магніту” Сколівщини”. Поки це лиш проголошена “нота війни” проти довкілля
а) рубали-рубають-будуть рубати. Так, депіляція дерев порушує властивості ґрунту до утримання води – всі ж знають про 50 смерек, здатні утримати секундну норму “попуску” до молдаванів? Помідорова катаракта завадила “молдаванським екологам” побачити реальну причину – так, вона в гідроакумулятивних здатностях верхів’я Дністра, але не в тих.
Що робити, якщо є сенс щось робити?
Всі притомні вчені-екологи принаймні 100 років знають відповідь на запитання. Щоб відсунути звинувачення в заангажованості, візьмемо статтю за 1924 рік польського гідролога Inż. Tadeusz Zubrzycki. “Przebieg i charakter wezbrań Dniestru” (Інж. Тадеуш Зубжицький. Перебіг і характер повеней на Дністрі”.
«Біля гирла Стрив’яжу Дністер входить у Великі Наддністрянські болота, що затримують маси води, які стікають з гір (під час повеней); лише згодом, як цей природний гідроакумуляційний резервуар наповниться, коли на нижчих ділянках основна хвиля повені спаде, вода відтікає звідти вниз річкою, зі значним запізненням і повільніше, втрачаючи тим часом значну частину свого об’єму

• через просочування та випаровування… Великі Наддністрянські болота локалізовані майже цілком на правому березі річки суцільним масивом площею 10 794 га» – навіть площа є! Щось мені підказує, що от через це “випаровування та просочування” у водоносні горизонти Дністра (які зараз спустошені) молдаванський колега і не побачив “колоди” – так не дістанься ти нікому…

Наддністрянське велике болото почало знищуватися у зв’язку не так “збільшенням антропогенного навантаження Верхньодністроської улоговини”, а головне – через спорудження залізниці (річку загнали між дамби, щоб повені не топили колії, прокладені британськими інженерами, що в страшному сні не могли собі уявити, що таке Великий Дністер, але це окрема історія). Совєтські меліоратори добили “гідроакумуляційну губку” до ручки.
Стратегічно іншого виходу, як відновити знищене Велике болото – немає. Так, ми сподіваємося на чудо. Попередній безпрецедентно низький рівень води в Дністрі 1923-24 років мав хеппі-енд – “паводок, що розпочався при винятково низькому рівні»..” Нам так не буде, швидше за все, ситуація буде тільки погіршуватися.

Як зараз виглядають “Великі болота”? Здеградовані пустирі — “ні собі ні людям”. Переважно ці мочарі не використовують у сільському господарстві, аргумент “це ж пасовиська” — коли ви останній раз бачили в селі більше, ніж дві корови вкупі? Село вимирає з об’єктивних причин. Вмирає і Дністер.

Укргідроенерго з тромбом — Новодністровською ГЕС — не здатна зарадити, не може служити адекватним регулятором водних ресурсів в умовах їх дефіциту. Якщо гідроакумуляційну функцію Великих боліт знищували півтора століття, “відновити Великі болота” — це не “чарівна пілюля”. У кращому випадку, за час нашого життя ми зможемо сповільнити деградацію екосистеми. Оскільки наша епоха “простих відповідей на складні запитання”, маємо очевидний сценарій: вода буде вливатися у водосховище, молдавани підсосом його доїтимуть, поки ситуація не дійде до ручки. “Ручка” — Дністер перетвориться на маленьку річку типу Лімниці, яка вряди-годи показуватиме свій характер.

Як інструментально вирішити питання — екологи, ворожбити та інші знаючі хлопці є, але ліміт цього тексту закінчився.

Андрій Мельничук