Освітній геноцид: Урядова реформа – навчать лише читати і писати

Черговий «неприємний сюрприз» від Міносвіти очікує батьків і дітей. На групи продовженого дня, позашкільну освіту та бібліотеки коштів немає.

Добрий задум — непродумана реалізація

Міністерство освіти розпочало масштабну реформу у галузі шкільної освіти. Початковий задум був добрим. Зі слів Міністра освіти Лілії Гриневич діти мали отримати рівні права на якісну шкільну освіту. Батьки мали отримати можливість давати дітей до тих шкіл, які знаходяться ближче до них географічно. З метою забезпечення належного рівня матеріально-технічного забезпечення — запроваджується система, коли «гроші йдуть за дитиною». Таким чином збільшується самоврядність і зростає свобода вчителя. Школи мали стати і більш фінансово самодостатні. Разом із тим, непродумана реалізація ризикує перетворитися на справжню катастрофу через фінансові питання.

Зокрема, згідно з реформою – фінансування груп продовженого дня повністю перекладають на батьків. Діти можуть залишитися і без підручників, оскільки шкільні бібліотеки, як і позашкільна освіта з державного бюджету фінансуватися не будуть. Дії чиновників Міносвіти мали б бодай якийсь сенс, якби таким глобальним рішенням, передувала реальна бюджетна, податкова та фінансова децентралізація. Сьогодні ж все навпаки — фінансування на освіту урізають, а додаткових доходів на місцевий рівень, за рахунок яких мала б фінансуватися позашкільна освіта, не дають. В середньому по Україні додані фінансові витрати для місцевих бюджетів у 2017 році удвічі перевищували збільшені доходи. У 2018 році ця негативна тенденція зберігається. Цікаво, що експерти Асоціації міст України попереджали про проблему катастрофічного недофінансування освіти ще при розгляді Проекту бюджету на 2018 рік. Тоді обсяг недофінансування освіти з державного бюджету оцінювали у 13,3 млрд грн.

Вчителі без зарплат — діти без знань

У реальності проблему маємо вже зараз. Недофінансування лише на зарплати вчителям складає: у Вінниці – 48,5 млн грн, у Чернівцях – 11,6 млн грн, у Черкасах – 21,5 млн грн, у Луцьку – 52 млн грн. У Тернополі на зарплати вчителям бракує 56,8 млн грн. Загалом же по Україні 76% громад недоотримали коштів на освіту від 30% до 55%. І це стосується лише того, що було гарантовано урядом, тобто коштів на оплату праці вчителів. Враховуючи ж те, що на місцеві бюджети фактично повністю покладено оплату профтехосвіти, перевезення пільгових категорій громадян та той факт, що реально витрати у два рази перевищують доходи, коштів для компенсацій груп продовженого дня, позашкільної освіти, бібліотек просто немає. Відтак директорам шкіл доведеться йти на непопулярні кроки – скорочення кількості вчителів. Першими «під роздачу» можуть потрапити викладачі природничих предметів, української та іноземних мов. Школи можуть суттєво втратити у якості. Зокрема зникнуть такі важливі фахівці, як психолог, логопед, соціальний педагог. Буде, у кращому випадку, лише голе приміщення. У таких умовах не доведеться говорити про престиж вчительської праці і про якість освіти. В умовах сучасної «економіки знань» без доброї шкільної підготовки наші діти не мають майбутнього. Для того, щоб це зрозуміти варто подивитися скільки витрачають на освіту у таких розвинених країнах, як Фінляндія, Люксембург, де є найвищі доходи на душу населення.

Рятувати майбутнє треба зараз

Безперечно реформа потрібна. З цим, напевно, не буде сперечатися ніхто. Але варто чітко розділити функції педагогів і управлінців. Вчитель повинен займатися навчанням. Діти повинні мати змогу відвідувати гуртки і отримувати повноцінні знання. Господарськими та економічними питаннями мають займатися фахові люди. Крім того, шкільна реформа не може відбуватися відірвано від реформи децентралізації, у першу чергу бюджетної та фінансової.

Допоки громада не буде самодостатньою на стільки, щоб їй вистачало коштів на самозабезпечення, не можна на неї перекладати додаткові повноваження. Саме за такими принципами відбувалася шкільна реформа у Польщі, де більша частина податків від підприємств юридичних осіб залишається на місцях. Бюджет же формується «знизу», а не згори, і при цьому центральні органи влади служать для забезпечення потреб громад, а не навпаки.

Тож, рятувати майбутнє потрібно сьогодні. Адже кожен із нас є інвестором, в тому числі уряду. Бо усі ми платимо податки, з яких утримується Українська держава, коли працюємо, купуємо товари у магазинах, тому маємо і повинні захищати право наших дітей на якісну освіту, в тому числі позашкільну.

Віктор Прохасько