Тернополянка розповіла про те, що у нашому місті також є расисти

Історія про колір шкіри, або про расову нетерпимість у Тернополі, – так назвала свій допис у Фейсбук Nataliia Semeniv Drapak.

Іду по вулиці, їм морозиво. Назустріч іде хлопець з темним кольором шкіри. Питає, чи я розмовляю англійською. Я ствердно відповідаю.

Історія у хлопця така: йому його подруга замовила бла-бла-кар, а машини й досі нема. Він погано розмовляє українською, тож попросив мене подзвонити до водія і домовитися з ним про точне місце і час зустрічі. Я зателефонувала, водій сказав, що вже під’їжджає, а ми з хлопцем собі розмовляємо про Гану, Україну, системи освіти і свої професії.

Під’їздить водій, відчиняє дверцята і каже:
“А це що, він їде? Фу, я тих чорножопих не переварюю”.

Хлопець без мого перекладу зрозумів, що йому не раді, і каже мені: “Я розумію, що я не подобаюся цьому чоловікові, але мені терміново треба до Львова, я буду з ним їхати”.

Водій каже: “Ну, якщо він чорний, то хай платить 300 грн., а не 100”.
Я перекладаю це, хлопець дуже засмучений, але погоджується, бо поспішає.
Я дала йому свою візитку і попросила набрати мене, якщо щось трапиться. Вони поїхали.

А я прийшла додому, п’ю чай і думаю. ХХІ століття. Одна людина везе в своїй машині іншу людину, яку ненавидить лише через колір шкіри. Інша людина із необхідності їде в машині людини, яка її ненавидить, і платить втридорога.
ХХІ століття.
Нема любові.
Є ненависть.