Які дерева за кордоном викликають у тернополян сильну ностальгію за рідним містом

У Тернополі зацвіли каштани. Не сьогодні, не вчора. Уже кілька днів цвітуть. Але я більш ніж впевнений, що більшість тернополян, які заклопотані щоденними проблемами, навіть не звернули на це уваги. А якщо хто і звернув, то на коротку мить і знову замислився, що там далі буде із курсом долара чи кого обрати наступним Президентом.

А для мене дні цвітіння цих дерев таке собі маленьке свято. Не скажу, що беру чвертку і квашений огірок до неї й сідаю відмічати, але намагаюся цими білими свічками любуватися постійно. І є на це своя причина.

Так склалися обставини, що я служив ще у радянській армії. І носити два роки кирзові чоботи мені довелося за кордоном.

На території частини було дуже багато акацій і усього один каштан. Великий, крислатий, ріс він біля їдальні. І коли той каштан починав цвісти, така туга за рідним містом охоплювала, така ностальгія підступала, що ці кілька днів цвітіння були чи не найважчими за усі часи служби.

Кожного разу, дивлячись на білі свічки, я думав – це ж і у рідному Тернополі зараз каштани зацвіли. Цікаво, що я помилявся – у Тернополі вони починали цвісти на два тижні пізніше. Але суті це зовсім не міняє.

Як там у доволі відомій пісні:

Тернопільські каштани,

Кохання полум’яне,

Назавжди в моїм серці

Залишаться вони…

І так воно є насправді. Де б ти не був, якщо там є каштан і коли він зацвітає, ти ніколи не забудеш, що десь у світі є чудове місто Тернопіль і що у ньому також цвітуть каштани…

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер