Про «Цвинтар Fashion week» на Західній Україні

У нас в Капустинцях ті дні по Пасці, то тілько людей пре на села, шо в самих селах стіко нема! А кажне видягнесі, ніби то яка неділя моди в клюбі, а не посвята гробків на цвинтарі. Вособливо ті міські – варги і пазурі намудзьґают, шаль на голову лехко накинут і стоят на тим гробом, як то ніби мертвий дід мав би їх вподобати.

І ксьондз таких не дуже любит. Одна хтіла хрест святий поцілувати тими крашеними варгами, то лупнув їй ним по лобі, бись знала, шо не можна тако до святого своїм роспусним ротом пхатисі! То до ниньки всьо село памнятає той припадок. І тепер якщо яка дівка йде на гробки, то вже варги так сильно не музькає. Но тільки трошки.

Ті, шо поховані далі, то завше нудяці. Де той піп так довго ходит? Чо наші першими не вмерли, були б вже справилисі і вдома за столом впоминали б з горівкою в теплі. Вже хребет в сраку встрегнув – так тєжко стояти. Вон, в тої львівської каблуки все в цвинтар встрегают, а вона ними землю місит. Де ж той піп?

А піп, як піп – співає. Йому нема куди спішити, бо тілько й тего заробітку шо на цвинтарах. Лишень, з-під лоба підглядує, хто як одівся, чи тримав руці яку купюру за відправу, чи на гробику порядок є.

По відправі всі прут домів їсти. А ті, хто не був на цвинтарі, то сидят у вікнах по хатах і дивляці, як хто водягнутий був до гробків. В кого, яка машина ліпша. Цілий «Цвинтар Fashion week», якийсь. Но але кілько тих свят? Ото трохи Паски, а там майовка і всьо – до села ніхто й носа не покаже.

Воксана ШВАРЦ