У березні зачитуюсь поезією Іздрика… Вживаюся у неї вже кілька днів і відчуваю, що це мені допомагає зараз, як ніщо інше… Часом, як мій ранковий зелений чай, часом, як дзеркало, часом як спогад про те, що мало би бути, але так і не сталося, і може, навіть на щастя…
Поетові рефлексії накладаються на власні, як це зазвичай і буває, коли поезія до душі. Це не означає, що я забув інших поетів, але цей березень точно за Іздриком. Ми ровесники, десь колись перетиналися, Варшава, Львів, навіть трохи спілкувалися. Втім, це не має значення, бо… “в останні дні світу збуваються мрії / та все недоладно / усе недоречно / то я собі тут відвисаю як вмію…”
І ще одна дивна метаморфоза. Поезія Іздрика знайшлася якраз тоді, коли я випадково дізнався про те, що інший поет, майже Юрків земляк — Михайло Левицький на сімдесятому році життя потрапив доживати віку у геріатричний центр, по-народному — будинок для перестарілих, що у Петриках під Тернополем. Ще і не надто старий, але ось воно, як буває у долі поета…
Несправедлива доля і життєдайна поезія, вони поруч. Хоча насправді поезія Юрка Іздрика, як на мене, ще й дуже легка… Кріз “тіні вибляклі взимку” її можна наспівувати, з нею можна літати, і я літаю, беру її з собою в польоти, навіть не чекаючи осені… Провідаю Михайла і завезу йому трохи коньяку, і трохи Іздрика.
Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ
Пальне дорожчає, електроенергія для підприємств зростає в ціні, а громадський транспорт по всій Україні опиняється…
Слідчі Тернопільського управління СБУ зібрали доказову базу на ще одну пособницю ворога, яка добровільно співпрацює…
Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…
За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…
Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…
Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…
