Про який фатум розповіли тернопільські бабусі, побачивши, як собака напилася води зі святого джерела

Біля джерела у парку – купка бабусь. Як підбіл на ще холодній після зимової пори землі. Чіпляються за життя, як тінь за дерева. Здоровлять одна одну, що дожили до весни, радіють першому сонечку.

Моляться у збудованій громадою капличці, де комусь явилась Матір Божа. І вважають, що й вода тут така ж свята. Відірвав стареньких від того заняття молодик з вівчаркою. Собака влізла з лапами до рукотворної кринички. Бабці заохали: де ж так пускати тварину! Там і діти п’ють воду, і дорослі набирають в домашній посуд. Та й ікони дивляться на ту воду…

Як хоче пити собака, мовляв, набери хоча б у пригоршні і відведи убік. У відповідь на сокотання стареньких полетіла груба лайка.

–  За таке, – обізвалася зовсім сухенька зграбна бабуся. –  за Польщі заплатив би 30 злотих штрафу. А за ті матюки – ще більше. Ото мій вуйко вірив крепко у всякі дива, –  обернулася до своїх подруг, –  а особливо снам. Колись-то наснилось йому, що битий буде. А мав на базар по щось їхати. Геть посварився з жінкою, бо вперся: з хати й кроку не ступить.

Виліз на п’єц – перележати лихий час.

Жінка бачить – марна справа – зібралася сама. Вуйко на всяк випадок пса спустив, аби кого нечистий не приніс. Ото лежить хлоп, аж чує: коло хати хтось ходить, собака бреше, аж виє. Йому й дух зі страху заперло. Постукали до хати, –  знов нічичирк. Мовчить вуйко. Перележав з якихось півгодини і злазить донизу. Цікавість переляк здолала. Виглянув у вікно – нема нікого.

Поволі двері відчинив – а там поліціянт стоїть:

–  То ваш собака? – питає.

–  Мій, вуйко йому. А той прикладом – геп по спині. Та ще раз, та ще…

Ото за те, каже, що собаку вдень спустили і вона по дорозі на людей кидалася. Мені от мало форми не подерла. Чималий на ті часи штраф заплатив вуйко за свій переляк.

Після того, однак, був упевнений: чому бути, того не минути. Замовкла старенька, згадуючи чи то перекази, чи очевидні їй історії добротнішого життя. Змовкли її співбесідниці, по-різному реагуючи на цю історію. Не поворушилося лише обличчя гіпсової скульптурки Матері Божої, яка неоціненною нами силою берегла нас від нас самих.

Зоряна ЗАМКОВА