Чому цю тернополянку так довго дурили в магазині

Тітка Оля сиділа на кухні і смачно приплямкувала. Соковиті морські гриби в прикуску з ароматним чорним хлібом запускали цілий каскад приємних емоцій в голові жінки, яка вже багато років жила сама. Діти розлетілися по світах, чоловіка не стало – ось скоро вже мине три роки…

Та й скільки там радості може бути в старшої людини? Щоб не скрипіли суглоби, не «ловив» поперек, щоб працював телевізор чи радіо, і щоб дорослі діти подзвонили хоч раз в тиждень. Та тітка Оля – то прогресивна цьоця. Щоранку в свої сімдесят випиває натще склянку теплої води, робить масаж внутрішніх органів методом індійських йогів, а дітей привчила телефонувати щодня. І їм спокійніше, і їй веселіше. Батьків треба любити на відстані…

Ах, але заперечити того, з яким нетерпінням очікувала на приїзд дітей-онуків, то марна справа. Тому ще звечора «напарила-нажарила», а ото зараз сиділа собі на самотині і насолоджувалася життям. І улюбленими морепродуктами. Від думки про те, скільки ж в отих грибочках йоду, жінці ставало радісно до втрати пульсу, адже давно вже знала про користь цього мікроелемента для здоров’я.

Несподіваний дзвінок в двері повернув її до дійсності, і старенька радісно пошкандибала відчиняти довгожданим гостям.

Обійми, оклики, метушня, гудіння електрочайника – закрутилася звична карусель радісних алгоритмів.

– А що то ви таке їсте, мамо? – з цікавістю спитала молодша донька Тетяна, оглядаючи в холодильнику пакетик з коричневуватим драглистим вмістом без надписів.

– Ой, доню, та то така смакота! А ще й корисне яке! То морський гриб!

– А де купували його?

– Ти ж знаєш, далеко ходити немає сил… Привозять їх у великих пластикових відрах, продають на вагу, ото й купую час від часу, і тобі раджу, – відповіла тітка Оля, вправно накладаючи пухкеньку жовту картопельку на тарілки. А  на одну підклала таки ложку «делікатесу» – хай спробує Тетянка.

Тетяні страва дуже сподобалася, але не могла заспокоїтися, бо ж знала, що морський гриб – зовсім не так виглядає. Білуваті хвилясті стрічки, а тут купа приправ, ну і смачно таки, ніде слів діти.

Вже коли попрощалися всі, то пішла до того магазину, де мама «отоварюватися» любить.

– А покажіть мені, звідки привозять ці ваші морські гриби? – попросила продавця і у відповідь отримала можливість розглянути наліпку на відрі.

Чорним по синьому писало: «Гриб чорний, деревний» made in Житомир.

«Це тобі не шиїтаке з Китаю», – подумала про себе а продавцю озвучила: «Так це ж деревний гриб, а ви пишете що морський»…

Та у відповідь тільки плечами знизала.

Наступного дня тітка Оля купувала свій улюблений морський гриб під назвою «Деревний гриб». Власне, вона того не зауважила, бо була частим і впізнаваним клієнтом магазинчика. Та й Тетянка їй нічого не сказала вже, все-рівно користь буде більша від того, що старенька вважає, що їсть саме морські гриби. Адже навіть чорний деревний гриб по-своєму корисний. Проте будьмо уважні до того, що і де купуємо.

Будьте здоровенькі!

Наталія ВОЛОТОВСЬКА