Яких звуків цими днями дуже не вистачає у Тернополі

Не знаю як хто, а я відчуваю певний дискомфорт. Чогось дуже не вистачає цими днями, чогось такого звичного і традиційного. Зрозуміло, що цієї “найсуворішої за останні сто років” зими виникли певні проблеми з морозом і снігом, але мова трішки не про це. Хоча ні – якраз через відсутність снігу і не вистачає отого звичного.

Воно ж як було, коли траплялася засніжена зима. Тільки снігу впаде достатньо і вже на усіх спортивних майданчиках міста з’являються люди. Ні, це не любителі якихось екстремальних, зимових видів спорту. Це порядні тернополяни виходили зі своїх домівок, щоб з усієї сили і люті товкти тріпачками ні в чому не повинні килими, паласи і хідники. І товкли так, що аж вікна у багатоповерхівках деренчали. І залишали після себе темні квадрати річного бруду. Бо ж жодний порохотяг не вичистить килим так ретельно, як сніг. І такий уже отой звук був знайомий і такий з самого дитинства нелюбий. Бо ж чудово усвідомлював – де сніг, там і тріпання килимів.

Бо таки витріпати килим на снігу це було для кожної тернопільської сім’ї таким самим «святим» обов’язком, як і вистоятися у багатолюдних чергах за ковбасою та  калачами і піти до церкви.

Нема снігу, не траскають тріпачки. І дискомфорт якийсь від того. Бо воно ніби і Новий рік і Різдво, а чогось таки дуже не вистачає. Чогось такого – без чого і зима не зима.

Руслан ДОРОТЯК