Чому тернополяни хочуть, але не можуть сортувати сміття

Це суспільство невиліковне. Точніше окремі індивіди. Наша завбудинку – одна із них. Ще торік, а це було не так давно, почали ми з чоловіком сортувати сміття. Пластик складали в окремі мішки, пляшки скляні теж окремо, відповідно відділяли папір і харчові відходи. Перед Новим роком сміття не виносили, бо погана прикмета, кажуть. А коли з 1 січня потрібно було сортувати відходи – вуаля! А ми вже готові. Навіть приклеїли скотчем записки до пакетів ” скло”, “пластик”, ” картон”, оскільки в нашому дворі відповідно окремих контейнерів нема. Чоловік гордо все те поніс надвір. Повернувся щасливим, бо виконав свій людський обов’язок. Через 5 хвилин ми вирішили прогулятися парком, погода ж літня.

– Чому ти все склав в один контейнер? – аж образилася я, коли ми вийшли в двір. Так сортували і на тобі!

– Яке? Я поскладав збоку. Написами до людей, щоб було зрозуміло!

Я полізла в баки і повитягала свої пакунки назовні, знову поскладала – скло, папір, картон. Все окремо. Ми пішли до парку. Повертаємося додому і я бачу картину: будинкова закидає мої пакунки сортованого сміття в один контейнер і ще й лементує:

– Кляті бомжі! Я тільки поприбирала, знову все порозтягували!

– Та то ж ми посортували! – намагаюся її зупинити. – Так же треба.

– Що? – розлютилася вона. – Не треба мені нічого сортувати! Порозтягали сміття по дворі! Нема що робити???

Ось так. Сперечатися немає ні сенсу, ні бажання.

Воксана ШВАРЦ