Зоряна Замкова розповіла дивну історію з дитинства тернополянина

Тернополянка Зоряна Замкова пише новели із розповідей людей. Це – реальні історії. Так і називає – «З Романових оповідок». Одну з них пропонуємо до уваги наших читачів.

«…шумить гай зелений, шумить…

Козаче-соколю, порадь, що робити,

тоді, коли серце болить».

В тітки Василини грудний голос. Коли вона співала тужливо «боли-и-ть»в мене аж шлунок стискався, наче і в мене душа нила від болю.

І тітка Василина, і Ганя, Дозика мама, і Марія Лапацониха зимою часто збирались у нас. Приходили інші жінки з вулиці аби шити-вишивати гуртом, приповідаючи різні історії, затягуючи на три голоси таких пісень, що нині й не чули. Поспівають – і легше…

Кожна жінка має той вік, на який заслуговує – це відома сентенція, яку часто повторювала моя мати, коли до хати сходились сусідки. Навіть у ті скрутні та непрості повоєнні часи вони намагалися бути жінками. Мати вміла шити не тільки потрібні, але й модні речі з картинок затертих польських журналів та так майстерно, наче кінчила вищі курси крою і шиття. Особливою популярністю користувалась білизна – як казали сільські баби – лівчики. Вміла їх правильно вистрочувати – і жіночі груди стояли, як на тарілочці. Тому в мами завжди була черга охочих підкреслити своє достоїнство.

Особливим в тітки Василини те достоїнство було навіть за мірками породистих сільських жінок. Та й вся вона не була маленькою чи кволою. Я малий заглядаю з печі і не можу втямити, як в такої міцної тітки та серце болить. Але то стало не найдивнішим.

Тітка Василина, як Руслана Писанка, така жвава, як біс уночі, гримить на всю хату до мене, коли тихцем заглядаю, як вони міряють шиті обновки: «Дивись, Ромцю, настільки, щоб шапка не злетіла…» І заводить своєї :

До мене ти ходиш і з мене смієшся,

та я полюбила тебе…

Та будь же проклятий, шукай собі другу,

а я піду втоплю себе.

Піду я втоплюся до тої криниці,

З котрої ти воду береш,

ти підеш до неї води набирати

і труп мого тіла знайдеш…

А я лежу і уявляю, як тітка Василина  йде топитися. Голосить: ой, доходилися ніжки, доробилися ручки… і усіма силами намагається втопитися в нашій битій криниці. Ту криницю  ще називали «помпа» і в нас у всіх сусідів такі були. Інакшої я й не бачив.

Таємницю того втоплення розвіяв трохи пізніше, коли побачив велику криницю з цямриною та відром. Туди тітка Василина, думав я, важко, але втиснулась би.

Зоряна ЗАМКОВА