Тернопіль – місто, яке любиш і тихо ненавидиш одночасно (відео)

Я – жайворонок. І то такий дуже «жайворонковий». Тому вечірній Тернопіль для мене – велика рідкість. А днями, так вже трапилося, що сонце пішло спати, а я пішов на вулицю Валову. Дійшов і трішки оторопів. А гарно ж. Ні, я вам не скажу, що схоже на якийсь Париж чи Лондон. А не скажу лише тому, що у тих парижах і лондонах поки що бувати не довелося. Але все одно гарно. І якесь відчуття свята присутнє, хоча до найближчого свята ще більше місяця.

А потім –Театральний майдан. Також так нічого. Театр, прибраний гірляндами, і будинок поруч також ними висвічує. А ось сам майдан. Відчуття таке, що його від нальоту ворожої авіації приховують. Трішки темно. Але то ще терпимо.

Потім бульвар імені Тараса Шевченка. А тут уже найнеобхідніша річ – кишеньковий ліхтарик. Якщо ж хочеться на когось подивитися чи себе показати, то хіба при сонячному світлі. Бо у вечірні години тут не до дефіле. Тут тільки – щоб тебе хто з ніг не збив або ти когось. А дорогу перейти – це взагалі лотерея. Перехід є, тільки ні ти його не бачиш, ні водій тебе на ньому…

Ось такий він – наш Тернопіль. Тут ти його любиш і захоплюєшся ним, а вже за кілька кроків починаєш тихо ненавидіти…

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер