Тернопіль дуже скоро стане містом пам’ятників

Вчора завершилося голосування за громадські проекти, які фінансуватимуть з міського бюджету. За три дні оголосять переможців.

На сьогодні беззаперечними лідерами є два проекти – «Допоможи малюку народитися здоровим» і «Пам’ятник вчителеві». Якщо з першим усе більш-менш зрозуміло – придбання обладнання для діагности ускладнень вагітності справа дуже потрібна, то з другим не все так однозначно. Я б сказав, навіть у чомусь абсурдно.

І нехай у цьому місці усі педагоги міста і області б’ють мене указкою по руках, кидають у мене книжками і вимазують спину крейдою, але зрозуміти, для чого витрачати мільйон гривень на пам’ятник, я таки не можу. Невже у нас в освіті вирішені усі проблеми? Ці кошти можна було б направити хоча б на заміну вікон у школах. Більш ніж впевнений, що такий проект підтримало б ще більше голосів. І без будь-якого адмінресурсу. Хоча про це мову не веду, бо нікого за руку не спіймав.

Я зараз взагалі трішки про інше. Не зі стовідсотковою впевненістю, але може прогнозувати, що наступного року більшість проектів будуть саме про встановлення пам’ятників. А чому ні? Піднімати престиж вчительської праці через шматок мармуру чи бронзи можна, а лікарі чим гірші? Їм же також захочеться. А ще юристи, водії, сантехніки… Хоча ні, останнім уже давно у Тернополі пам’ятник встановили. Кого я ще там забув? Продавців, правоохоронців, працівників комунальних служб, листонош… Перераховувати можна ще довго. Якщо тенденція продовжиться, то дуже скоро Тернопіль перетвориться на місто пам’ятників – великих, середніх і маленьких.

До слова, у сусідньому Рівному також вирішували, як покращити рідне місто. То там серед лідерів – фестиваль-ярмарок «Бульба-фест». Хоча приклад і не дуже вдалий – з фестивалями у нас і так усе чудово. З інших проектів найбільшу підтримку отримали оновлення бібліотеки, відновлення парку і встановлення дитячого майданчика. А у Львові люди переважно підтримують створення нових спортивних майданчиків і відновлення усе тих же парків.

Тут, як мовиться, кожному своє – комусь не вистачає майданчиків і парків, а комусь – пам’ятників…

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер