Тернопільська танцівниця стала популярною у Єгипті

— Після Єгипту важко адаптуватися до погоди. Люблю тепло, спеку. Тут — хмари, сіро. Це пригнічує. Часто голова болить. Приїхати з Тернополя до Каїра — це як на іншу планету, — розповідає танцівниця —  Юлія Петришин із Тернополя. По три-чотири місяці працює в Єгипті. – пише “Газета по-українськи”. 

Зустрічаємося з Юлією в піцерії в Тернополі. Жінка прийшла із сином Костянтином. Вдягнута у білу кофту й джинси. Чорне волосся розпущене.

— У Єгипті працюю два роки. Моя тернопільська подруга Оля Бичко вийшла туди заміж, — розповідає Юлія. — Переписувалися у соцмережах. У мене почався нелегкий період в особистому і творчому житті. Все йшло на спад. Відчувала, що потрібні зміни. Поцікавилася, скільки коштує зняти житло в Єгипті. Взяла із собою сина, і ми полетіли.

Могла собі дозволити два місяці не працювати. За квартиру платила 100 доларів на місяць. Їсти готувала сама, але часто ходили в кафе на супчик з морепродуктів.

Першим місцем роботи став ресторан для українських і російських туристів, де танцювала. Потім викладала зумбу — аеробіку з нахилом до танцю. Вела класичну хореографію для дітей. У балетній школі отримувала 6 тисяч фунтів на місяць (10 тис. грн. — ГПУ). Півтори тисячі витрачала на таксі. Ним годину добиралася на роботу.

Юлія танцювала на вечірках при готелях. Її запрошували виступати на весіллях.

— В Єгипті сприймають танець живота як мистецтво. У нас — це шоу.

Весілля починається о 22:00. Триває недовго. Спершу на столах нічого нема. Хіба вода і якісь солодощі. Коли зустріч гостей і церемонія з батьками закінчується, з’являється танцівниця. Підходить до наречених, запрошує до першого танцю. Вона на весіллі, як у нас тамада.

Після танців усі йдуть пригощатися. У другій кімнаті на столах стоять рис, приправи, м’ясні страви.

Юлія замовляє ще соку для сина. Він іде в дитячу кімнату, що за кілька столиків.

— Рідко думаю в Єгипті про старість, — каже жінка. — Там дуже звертають увагу чоловіки. Єгиптянки виглядають значно старше за нас.

Мій зріст — 180 сантиметрів. У Єгипті жінки переважно невисокі — 160–165 сантиметрів. Навіть у 40 градусів тепла вдягають джинси, кофту, гольф і замотуються. Я коктейльні плаття до колін не носила. Бретельки — взагалі для Каїра неприйнятно. Будеш почуватися голою. У спеку вбиралася в довгу зелену спідницю. Виділялася, бо тамтешні жінки носять усе темне. Часто — темні джинси, чорний гольф.

Хто хоче з жінкою жити, має зразу принести паспорт — що означає згоду на одруження. У кожному домі є охоронець — стежить за тим, хто тут мешкає. Якщо поселилася іноземка і до неї прийде єгиптянин без документів, охоронець одразу запитає: “Хто ти і що тут робиш?”. Нема пояснень — телефонує в поліцію.

Юлія приїхала в Україну, щоб віддати тут сина до школи.

— Там Костя ходив в український і арабський дитячі садки. Платила за нього 700–800 фунтів (близько 1,2 тис. грн. — ГПУ). Вивчав арабську й англійську. У п’ять років писав арабські букви.

Син багато де зі мною був. Беру його на концерти з 4 років. Помагав костюми носити, тримати, коли перевдягалася. Якось танцюю на сцені з мечем. Повільно опускаюсь на підлогу. А він підходить до мене і каже: “Мамо, я пити хочу”.

За фахом Юлія — медсестра. Також має вищу економічну освіту. Працювала в реанімації, фізкабінеті, секретаркою на фірмах, продавала на базарі шпалери. У 23 роки поїхала працювати до Італії барменом. На фабриці шила ­джинси.

— Батьки — лікарі, — говорить Юлія. — Батько хотів мене бачити бухгалтером, мама — медиком. Я вибрала танець живота. Довго батьки того не розуміли.

У нас на Західній Україні виховують, що жінка має бути покладиста перед чоловіком. Навіть на конкурсах зі східних танців це видно — Тернопіль плентається в кінці. У східній Україні дівчат частіше виховують з амбіціями.

Такій жінці, як я, краще бути одній. Можу потурбуватися про чоловіка. Але не настільки, як вони собі це уявляють. Нічого не бачу інтересного в проживанні під одним дахом. Буває, просинаєшся без настрою. Лежиш собі годину. А коли є чоловік, треба вставати, бо вже на тебе дивляться і щось хочуть.

Не думаю про те, як зробити салат, — додає Юлія. — Голова зайнята думками, який танець створити, який костюм пошити, куди на конкурс поїхати.

Дівчина у 17 років захотіла стати балериною

Східними танцями Юлія Петришин займається 12 років. Керує танцювальним клубом “Асфура” в Тернополі.

— Раніше в Україні часто танцювала на корпоративах. Тепер не хочу перед п’яними обличчями це робити. Треную дівчат, їжджу на конкурси, — говорить вона. — Зараз ми більше знаємо про східні танці. Раніше їх сприймали так: о, зараз буде стриптиз! Думали, це щось дуже відверте.

єгиптянки люблять народні танці — нагадують базарний варіант класичного танцю. Все, що показувала, для них був космос.

Більшість моїх учнів класичної хореографії думали, що п’яти занять досить, аби танцювати балет. Проходило два-три заняття, і їхні батьки питали: ну що? Пояснювала, що треба багато працювати — рік, два, п’ять. Прийшла одна дівчина років 17–18. Захотіла бути балериною. Кажу: “Балет для тебе — запізно”. Балерини мають працювати з 4–5 років. Вона цього не розуміла.

Не слухають тренера на уроці. Нема культури поведінки в танці. Тільки вимикала музику, як єгиптянки починали балаган. Жінки там шумні, емоційні.

Наталя ЛАЗУКА