Про що розмовляють тернопільські п’яниці на прийомі макулатури

Не секрет, що макулатуру здають різні люди і думка кожного має право на існування. Нині на роботі почула розмову двох постійних клієнтів.

– Вот, блін, ти чув? – захрипів один. (Я від його голосу завжди хочу прокашлятися).

– Нє, не чув. А шо?

– Ну, як шо? Ціни на горілку знов підняли!

Далі були такі словечка, що я таки кашлянула. Не люблю, коли чоловіки чи жінки матюкаються. Але в цих людей, ненормативна лексика – це просто сполучники. А горілка, на яку підняли ціни – то другий хліб. Ні, таки перший хліб, а той хліб, що ми їмо – то вже другий хліб. Якось так. Спочатку вони розпивали пляшку-другу одразу за дверима пункту прийому макулатури. Потім, після бесіди з нашим директором, пересунулися на кілька метрів у кущі.

– А я зав’язую з тим ділом, – раптом сказав другий. – З понеділка кидаю пити.

– Не дрейфи! – підбадьорив його напарник, – Я знаю точку. Там, правда, не магазинне, але таке – шо огого! Та ґаздиня сама гонить. Попробуєш. Тобі сподобається. От побачиш.

«Ось і вся суть тих підвищень цін», – подумала я. Так, звісно ті, хто купували алкоголь на великі свята, зможуть купувати й надалі. Купуватимуть й бідніші – тільки ще більше грошей на це вділятимуть із сімейного бюджету. А для щоденного вживання більш доступним стане фальсифікат з-під прилавку. І вже зовсім забули новини про масові отруєння неякісним алкоголем.

Та й хто труїться? Ось такі, мої клієнти – безхатьки й алкоголіки? Дайте спокій! – скажете ви. – Суспільство вже давно на таких не зважає. А я знаю їхні історії. Серед них є ветерани, військові, є поламані долі, про які ми ніколи не дізнаємося. Бо не станемо слухати навіть.

Я не пропоную зробити алкоголь дешевшим чи дарувати його безхатькам. Так, вони самі роблять вибір. Але часто, ці люди хочуть повернутися до нормального життя. Проте здорове суспільство їх назад вже не приймає.

Воксана ШВАРЦ