Глядачці з Києва на фестивалі “Файне місто” сподобалися лише туалети

Минулого року я вперше поїхала на музичний опен-ейр фестиваль – і так була вражена, шо написала аж два пости, тут і отут. Відверто кажучи, я била себе в груди і обіцяла видати третю частину, але якось не пішло.

Проте, на фестивалі «Файне місто» мені сподобалося. А це означає, що коли з’явилися перші квитки на фест у 2017 році, я їх оперативно придбала. І довгі місяці терпляче чекала, коли можна буде упакувати в туристичний наплічник трусики, три кілограмів розчинної гречки та поїхати до Тернополя – віддаватися гульні (випити 0.5 збитня, злегка захмеліти і не відразу знайти свій намет) і розпусті (люто розчісувати комарині укуси у всіх, навіть найінтимніших місцях).

Якщо коротко про враження-2017 – ситуація неоднозначна. Якщо ж довго і конструктивно – це трошки нижче.

Коли приходиш на місце проведення «Файного міста», то спершу бачиш кладовище. А через 900 метрів – яскравий транспарант з написом «ЧАС НАСОЛОДЖУВАТИСЯ життям». І ось як ця гра на контрастах почалася зі входу на фестиваль, так і тривала все чотири дні. З одного боку – так, мені зробили добре, є шо згадати. З іншого – єє, НЕДОПРАЦЮВАННЯЧКА. Про них і поговоримо.

Локація

Минулорічний фест проходив на території тернопільського аеропорту. Цього року його перенесли на тернопільський же Іподром, і ось тут ми стикаємося з першим НЕДОПРАЦЮВАННЯЧКОМ.

Я вже згадувала сусідство з кладовищем, але це, в принципі, терпимо. Коли щодня дивишся на хрести, то згадуєш, що всі там будемо, а значить – в твоєму житті є хоч один план на майбутнє, який ТОЧНО СТАНЕТЬСЯ (або його виконає похмурий незнайомець в темному провулку). Ну і житлоплоща з тихими сусідами гарантована.

АЛЕ.

Стежка страждань

Бо я не знаю, як ще можна назвати 900 метрів, які потрібно було пройти від місця, де маршрутники скидали фестивальників, до, власне, входу і таблички «ЧАС НАСОЛОДЖУВАТІСЯ життям».

Дам підказку: дуже складно НАСОЛОДЖУВАТІСЯ життям, коли у тебе за спиною 50-літровий рюкзак, над головою – пекуче сонце, а під ногами – пил, збитий машинами, які, на відміну від маршруток, під’їжджають прямо під вхід.

Не знаю, з чим пов’язані такі привілеї, але, як мінімум, не зовсім безпечно, коли на одній вузькій стежині заважають всі, кому не лінь: люди, авто, мотоцикли, і навіть якийсь відчайдушний велосипедист повз проїжджав. Як максимум – всі водії повинні відчувати суттєве зниження рівня карми, тому що їх СРАНІ МАШИНИ вміщали просто неймовірну кількість людей.

Харассмент пилом

Чому харассмент? Та тому що ця срана  пилюка безпардонно лізла У ВСІ ЩІЛИНИ – як на стежці страждань, так і на Dark Stage., і я зараз поясню чому.

Що таке Dark Stage? Це місце, де грають важку музику. А що означає важка музика? Це означає підлітки. Підлітки, які бігають, як коні (але в кінці-кінців, ми були на іподромі, так що, організатори, тут вам плюс за СМИКАЛОЧКУ). Але. Вони. Збивають. ПИЛ.

Саме через пил я і не ризикувала з’являтися на Dark Stage (де виступали дууже непогані хлопці). Зробила це всього раз, виключно заради Korpiklaani, яких чекаю більше, ніж щасливою пенсії. До речі, я вже була на одному їхньому концерті і дохера вразила – можете почитати тут. Але в загальному і цілому – хтось дуже сильно подумав дупою, і локація Dark Stage стала величезним запиленим НЕДОПРАЦЮВАННЯЧКОМ.

Транспорт

«Жіночко, виходьте, ми першим маршрутом не їдемо. Дітей з фестивалю веземо ». (Жінка-контролер єдиного нормального автобуса)

В принципі, з території фесту до вокзалу (і навпаки) курсували комфортабельні маршрутки. Тільки з однієї поправкою – ні хера вони не комфортабельні. Втім, відсутність кондиціонера і молодецтва водіїв (які, мабуть, забули, що ми в Тернополі, а не Сан-Андреасі) можна витерпіти, якби ці срані бізнесмени не набивали свої «Богдани» надмірною кількістю людей.

По-перше, це банально небезпечно, тому що у всіх маршрутках є допустимий ліміт пасажирів. По-друге, спробуйте поїздити в такий маршрутці в 34 градуси спеки і потрапити у величезну пробку в Тернополі (фраза «Розмір не має значення» – стовідсотково про це місто. Не дивлячись на те, шо Тернопіль маленький, але пробки тут аж ніяк недитячі).

Загалом, коли пішла 20-та хвилина, мені моторошно хотілося видавити скло (як пропонував напис на вікні) і через нього ж вийти. Драматизму додавав і дитячий плач: по-перше, мені було дуже шкода їх, а по-друге, було шкода себе. Адже дітям можна сісти і заплакати у когось на руках, а мені вже ні вік, ні статус не дозволяє.

Харчування

У порівнянні з попереднім фестом – цілковите обосраліті. Якщо в минулому році на «Файному» були представлені найрізноманітніші фуд-корти (від китайської локшини до вегетеріанскіх страв), то в цьому справа обмежилася чебуреками, хачапурі й іншим фастфудом. Не сперечаюся, це смачно. Але якщо харчуватися так чотири дні, то велика місія бабусі буде завершена: ви таки обжеретеся і поїдете додому в тріснутих штанцях.

Друге – загадкова монополія пива «Оболонь». Безумовно, всі вдячні цим хлопцям за парасольки і табурети, але якщо б на фест пропустили більше алкогольної продукції і дали людям свободу вибору – було б, як мінімум, приємно.

Вода

На території платного наметового містечка була одна велика бочка з водою. Лише одна. І це проблема, тому що черги там збиралися такі, ніби ми знову в 50-х і стоїмо за цукром. Натякну: якщо на вулиці 34 градуси спеки, ви очікуєте сорок хвилин з відром в руці і підставляєте голову ні хера НЕ ласкавим сонячним променям, до води можна банально не дожити.

Програма

Склалося враження, що організатори фестивалю банально втомилися. Вони влаштували крутий фест у 2016-му, а в 2017-му вирішили злегка відпочити: покликати менш відомі (або ні хера невідомі групи), не особливо запарюватися над програмою і сподіватися, що ніхто не помітить.

Але це таки було помітно. Особливо, якщо врахувати те, що «Файне місто»-2017 було ювілейним, п’ятим. Коли величезний музичний фестиваль святкує ДР – ти автоматично чекаєш якогось неймовірного свята або хоча б більш жваво лайн-апу. На жаль, з цим не склалося.

Але, оскільки я не звір якийсь, зараз поговоримо і про плюси.

Туалети

«Боже блять, за шо така кара»

(Загадковий юнак в сусідній душовій кабінці)

Так, в цьому році були факапи з душовими – якщо не закінчувалася вода, то закінчувався бензин. У будь-якому випадку, кожного дня хтось заходив до кабінки, знімав труси, намилював дупу… і залишався в цьому положенні на годину-дві.

Проте, хочу похвалити організаторів за туалети. Якщо в минулому році все «Файне місто» дружно срало в біотуалетах Той-Той, які під вечір перетворювалися в загиджену філію пекла на землі, то в цьому році вони регулярно чистилися. І, якщо постаратися, можна було встигнути на туалетний папір або навіть воду! Виявилося, в біотуалетах можна встановлювати маленькі милі умивальники.

Атмосфера

Не можу сказати точно, наскільки це заслуга організаторів – але на Файне місто приїжджають дійсно файні люди. Так, вони п’ють, кричать, мовчки стоять біля твого намету о другій годині ночі, або голосно шукають якогось АНДРІЯ о четвертій годині ранку, але тим не менше –

на «Файному місті» панує дивовижна атмосфера свободи, радості і почуття «так всім насрати». Всім насрати, як ти виглядаєш, наскільки мокрий у тебе лоб або пахви, ким ти працюєш в Києві або Генічеську. І ось ця можливість відчувати себе вільніше хоча б кілька днів – вона, м’яко кажучи, охерітельно цінна.

Підсумки

«Файне місто» -2017 – плюс за туалети, мінус за все інше. Враховуйте побажання візитерів, адже не туалетами єдиними сита людина: хочеться, приміром, не херячити ще 900 метрів до входу. Хочеться, наприклад, не виколупувати гігантські шматки пилу з носа. Хочеться, припустимо, поїсти НЕ чебурекосів, а простого супу.

Не знаю, чи приїду у 2018-му році – але, як казав, великий китайський тенісист Петро Кальдерон, «життя бентежне». Так шо подивимося-подивимося.

 Marianna Mehedynyuk