Чому ця тернополянка безкоштовно отримує те, за що інші платять великі гроші?

Як правило, творча жінка, навіть перебуваючи вдома, лишається на видноті. Не виняток і лікар з Тернополя Наталя Волотовська. У декретній відпустці вона встигає всюди і скрізь. І малює, і співає, і пише. Водночас вважає, що стала домогосподаркою.

Домогосподарка. Феміністки дуже бояться цього слова. Але мені здається, типовий образ такої пані – коли вона нудиться одна дома з трьома дітьми і загубилася в баняках – це зовсім не так називається. Це рабство. Тому насправді господинею вдома бути подобається – і приготувати їсти, і прибрати і створити затишок… Важливо – щоб це було оцінено тими, для кого робиться.

Коли на тебе звертають увагу та ще й хвалять… А кому це не подобається?.. Але це, зазвичай, не лише стимулює до подальшої праці над собою, а і розслабляє. В той час, коли відпочиваєш на лаврах, хтось інший працює втричі сильніше. Та працювати як робот – теж неможливо. Тому як варіант – насолоджуватися процесом праці і час від часу винагороджувати себе приємними дрібничками, роблячи цим самим тяжку роботу – приємною.

Окремі люди не розуміють, для чого робити стільки – я маю на увазі багато творчих напрямків свого життя. Але в різні періоди щось домінує і дає практично безкоштовний для мене релакс, тоді коли інші для того, щоб розслабитися чи збагатитися духовно – платять величезні гроші. І це добре! Кожен отримує те, за що платить… або створює сам.

Коли мені в школі казали, що я чарівна і красива – я дуже соромилася і не дуже вірила. А на першому курсі вишу зовсім незнайомий мені студент-старшокурсник сказав, що в мене красиві очі і він закохався в мене, коли співала. Кілька днів по тому студент-араб сказав протилежне: «Тобі пощастило, що ти така негарна, бо головне, що в тебе добре серце і я би хотів тебе взяти за жінку». Зараз це виглядає досить кумедно, а тоді я не знала, кому вірити. Мабуть, кожен з них внаслідок свого менталітету сказав те, що вигідно було йому.

Зараз просто – є Інстаграм, соцмережі, віртуальні шанувальники і це все неабияк піднімає самооцінку. Та завжди треба пам’ятати, що це всього лиш вірт і ми не знаємо тих, хто за склом телефону щиро пише компліменти. Чи нещиро. Тому тоді мені довелося зробити над собою зусилля і повірити в те, що маю красу і добре серце одночасно. І тому здебільшого спокійно реагую, коли хтось захоплюється або… поза очі каже щось неприємне про мене.

Мені ніколи не буває самотньо, бо завжди знаходжу, чим себе зайняти. Вислів «сидіти, щоб вбити час» – перед телевізором, наприклад, а чи просто, в очікування – схожий на гріх.

Як треба жити, щоб бути щасливим? Свого малюка я навчаю усього – в грі. Так і рахувати навчилися, і читати потрошку і вже й англійську вчимо. Щоб бути щасливим – треба намагатися перебувати в стані спокою. Це шалено складно, коли в житті складається не все так, як уявлялося. Але якщо приділяти увагу базовим потребам – СВОЇМ особистим – і при цьому робити все можливе для становлення своєї мети, словом таки «орати, прибивши щасливу підкову до стопи, а не до стіни», то якось так складається, що все неможливе – вирішиться само собою. Це вже перевірено багаторічним досвідом і жодні депресія чи довготривала подорож «проти течії» не допоможуть.

Дуже комфортно з людьми, які не повторяють одне і теж, які не вважають, що тільки їхня позиція єдино правильна. Вони уміють подивитися на свої вчинки зі сторони або з боку «неба». Я щаслива, коли мене сприймають такою, яка є. Ті, хто вчиниили непорядно чи недостойно – просто перестають для мене існувати.

В житті варто боротися за свободу, волевиявлення і любов, яку схвалили серце і розум. І це на всіх рівнях – від особистого до загальнодержавного.

Батьки з часом повинні розповідати дитині практично все, адже життя складається із приємного і злого… Треба вміти знаходити для цього час і пояснювати дитині, чому чините так, чи інакше, навіть як їй це не подобається. Треба сприймати і свою злість, і її. І не докоряти собі чи дитині за це.

Не прагну до ідеалу. Це як мода – вона практично невловима. Але людина, яка комфортно почувається у своєму зовнішньому вигляді, акуратному і чистому вбранні, завжди виглядає добре. А поза очі – часто навіть ідеально.

Ніколи не погоджувалася із багатьма твердженнями, які нав’язувала в той чи інший час моє оточення. При цьому із ними були чудові стосунки. Наприклад, в школі та інституті казали – що це найкраща пора  нашому житті. Але що може бути кращим за створення сім’ї і народження дитини? А що є краще за подальші моменти? Тому що кожен день – це щастя! Навіть якщо він невдалий він самого ранку, коли у вас зламалася парасоля і ви до нитки промокли і закінчуючи вечором, коли перед самим завершенням робочого дня – дізнаєтеся, що вас звільнено. Це шок. Але часом такі епізоди примушують стрепенутися і кардинально щось у житті змінити. Звичайно, треба бути готовим до такого, а це – неможливо в принципі. І в цьому весь парадокс. Одних невдачі ламають, інших – загартовують. Припускаю, що цьому можна навчитися. Це дещо простіше, якщо є почуття відповідальності – за себе, і за когось…

Людина творить своє оточення. Наприклад, знаю людей, які оточують себе некрасивими (по-моєму так взагалі не можна казати, але я приводжу приклад) і не дуже розумними друзями, щоб на їхньому тлі виглядати ефектно. Проте з часом все стає на свої місця. Зараз багато хто цінує істинні якості, таланти і розум співробітників, адже це вигідно і для атмосфери колективу, і для зростання іміджу компанії.

Найближчих людей у мене зовсім небагато… Я дуже прив’язана до найрідніших. Якось, під час двотижневої подорожі Європою, яку виграла в числі 6 представників медичного університету – часників програми «Культура без кордонів», приїхали по Швейцарії. Набережна в Цюріху чимось дуже подібна на рідну, тернопільську… Тільки лебедів у нас немає… тиждень смс-спілкування був досить успішним. А тут, при погляді на сімейні пари, накотилась така ностальгія, що я не втрималася і подзвонила з роумінгу. Тоді ще не був поширений вайбер тощо… Словом, за 10 хвилин розмови «профітькала» 150 гривень. Але не шкодую і досі.

Наталя ЛАЗУКА