Співачка з Тернопільщини знає, скільки просять хабара за приватизацію землі

Співачка Наталя Стець з чоловіком обробляє 20 гектарів землі. У Шманьківчиках Чортківського району вирощують городину.

– Життя так заставило.  – розповідає. – Але основний в цьому чоловік. Ми не фермери. Фермери мають паї. Це є земля моєї родини. Ми – одноосібники. 20 гектарів землі – це небагато. Люди мають по 200 гектарів. Вирощуємо овочі – капусту, огірки, моркву, помідори, картоплю і сіємо зернові для сівозміни.

Чоловік закінчив Львівський торгово-економічний університет. Він продає на базарі городину. Йому торгівля ближча. Мені було б дуже важко без нього. Сільське господарство це не так, що нині не зроблю, а зроблю завтра. Це нині і ніяк. Є такі моменти, що тільки нині, а завтра вже можна гуляти – нічо не зробиш.

Городину Наталя вирощує 10 років.

– Люди відмовлялися від землі, а ми збирали по шматочку. – продовжує Наталя. – Дідусь ще нам лишив два гектари. Зрозуміли з чоловіком, що ми прожили добру частину життя, а за собою нічого не маємо. Живемо в батьківській хаті. Подали заяву на землю і нам не відмовили. Виділили на всіх членів сім’ї. Це дороге задоволення. Не так в грошах, як в цій волокиті, щоб приватизувати. Я це пройшла завдяки своїй впертості. Чоловік казав, що він би на моєму місці  постріляв цю всю бюрократію. Приходжу, а ті документи, як стояли в кутику, так і за тиждень їх ніхто не переклав в інше місце. Ще одна земельна ділянка висить в повітрі. Всі документи вироблені, а їх постійно повертають. Раніше на місці це вирішувалося, а тепер тільки через Тернопіль. Хочуть хабара. Відверто називали цифру – 700 доларів. Вже три рази завертали. Тут нема крапки, тут нема коми і пишуть «Заяву повернути». Більше не їду. Думаю – і най стоїть. Якось буде. Кадастровий номер присвоєний ділянці. Просто не маю права власності.

Техніку тримають на подвір’ї покійного дідуся. Йдемо туди. Хата дідуся через дорогу.

– Трактори приїжджають з болотом, не хочеться, щоб тут на подвір’ї був такий капар. – каже Наталя.

На подвір’ї два японські трактори «Кубота».

– З дідусем сталася трагедія. – каже Наталя. – 10 років тому його вбив його родич, наш односельчанин. Вимагав в нього гроші і забрав їх. Дідусеві було 95 років, його звали Антон. Він сам жив. Вбивця кинув його в підвал, хотів підлаштувати так, ніби він впав. Прийшов до хати з ручкою від січкарні. Там є така корба – всередині залізо, а зверху дерево. Воно все розлетілося. Син знайшов дідуся в підвалі. Віктор носив йому їсти. Пережив великий стрес. Йму було 14 років. Подорослішав зразу.

Син Наталії Віктор Сов’як нині вчиться на четвертому курсі у Львівській консерваторії. Спеціальність – оперний вокал.

– В паспорті змінила прізвище. – каже Наталя. – Але сценічне залишила Стець. Я писала б 20 разів, що я Сов’як, все одно мене знають Наталя Стець. Це все. Вже не получиться. Навіть в розкладі в училищі переписали Наталя Сов’як. Все одно зверху дописали Стець. Це як бренд. У чоловіка трохи були ревнощі, тому і в документах Сов’як. Але він вже привик.

Коли виходила заміж, вже співала. Мене знали багато людей. На той час змінювати сценічне ім’я не було потреби, а тепер це взагалі неприпустимо.

Наталя – композитор, автор пісень. Брала участь у пісенних конкурсах. У Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Олександра Барвінського викладає вокал.

– Якщо попрацюю важко, то відчуваю перевантаження на руки. Виконую і виходить грубо. Сила відчувається, а не делікатність. Важкість, “зажатість”, бо фізична робота і делікатність – несумісні. На спів сільське господарство не впливає.

Встигаю усе. Не роблю зайвих рухів. Людина через всякі зайві “дьоргання” зношується. Тратить більше часу на те, щоб щось зробити. Я не роблю кожну роботу окремо. Наприклад, через дорогу на подвір’ї дідуся тримаємо всю техніку. Там є великий собака, який те все охороняє – далматинець.  Якщо несу йому їсти і щось треба звідти взяти, то так планую собі, що несу їсти йому і зразу забираю те, що мені треба. Не ходжу два рази. На кухні також не варю спочатку одну страву, а потім другу. Поки вся їжа вариться, то я можу і позамітати подвір’я, і підлогу помити. Не можу довго сидіти на місці. Не можу просто сидіти чи лягти в хаті. Мені щось бракує – більше кисню. Здається, що біля землі мені легше якось. Вона силу дає. Наші предки недарма жили із землі. Урбанізація до добра не доведе людей.

У спальні співачка тримає фортепіано, якому понад 100 років. На кахельній грубі напроти фортепіано висить сценічне плаття.

– Я його попрала. – пояснює.

Виймає із шафи вишиті костюми.

– Це ручна робота. – показує. – Все сама вишивала по півроку. В одному виступала в Києві на Майдані. Маю три вишитих. Ще є чорний костюм, але не покажу, бо не знаю, де він. Малуватий вже.

Усе вмію робити вдома. Але покерувати – то найперше. Чоловік вирішив зі мною не спорити. Але ми демократичні обоє. Як він щось скаже добре, то я прислухаюся. Не тиснемо один на одного. Чоловік має волю і я маю волю. Хоча він є домашнім. Я – політуща, як він завжди каже. Мене всюди повно.

Наталя в дитинстві грала на акордеоні. У музичному училищі перекваліфікувалася. Готується до авторського концерту, який відбудеться 18 червня у Чорткові. Виступала у Польщі та Італії.

– Хотіла ще вивчити французьку «Жетем» до сольного концерту цього року, але не вийшло, бо підсіло горло. – каже Наталія.