Держава відмовляється від тернопільських дітей з неблагополучних сімей

Діти – наше майбутнє. Здавалося б, прості, банальні, але такі правдиві слова. Бо ж є чимало випадків, коли дізнаємося, що відомий футболіст, письменник, композитор чи політик виріс у дитячому будинку. Проте це не завадило йому збудувати впевнене майбутнє. Діти є діти, і навіть, коли життя обходиться з ними занадто суворо, вони все одно знайдуть чому порадіти.

– Нам тут весело, – каже Христина. – Займаюся школою, ходжу на танці. Ну, ми встаємо в 8 годині, деколи раніше. Вмиваємося і йдемо снідати. Потім школа, обід. Не завжди разом обідаємо, бо першими їдять молодші, потім ми. Тут вже всі мені, як брати й сестри. Ми дуже дружимо.

– Я в качалку ходжу і ремонтую мотоцикли. – розповідає Михайло. – Мрію поступити до політехнічного на інженера чи щось таке.

Тернопільський обласний комунальний дитячий будинок відрізняється від решти інтернатів. Такий в нашій області залишився один-єдиний. Нині тут навчається лише 16 дітей шкільного віку. Всі вони мають батьків. Коли працівники закладу дізналися, що Міністерство освіти з 1 вересня планує заборонити приймати дітей, у яких є хоч один із батьків, засмутилися.

– Я абсолютно категорично проти якось закривати чи обмежувати волю батьків віддавати дітей в спеціалізовані інтернати чи реабілітаційні заклади. – говорить директор закладу Володимир Долинний. – Наведу один приклад з власного досвіду. У нас був хлопчик, його нам привели, бо батьки алкоголіки, неблагополучна сім’я. То в нас цей хлопчик був дуже успішним, гарно вчився, багато чим захоплювався. А потім став приводити молодшого брата, щоб той поїв з ним, бо в дома нічого не готували. Також дівчина. Її до нас привели в дорослому віці, тому важко було вже якось її навчити. Потім вона мала проблеми з наркотиками, як і її мати. Тому саме таких дітей треба витягувати з подібного середовища. Тому й існують отакі дитячі будинки. Я вважаю, що до цього треба дуже зважено підходити.

Стереотипи стверджують, що діти з інтернату часто повторюють долю своїх неблагополучних батьків, тому й ставлення в суспільстві до них упереджене. Але насправді це не так.

– В минулому році ми святкували 25-річчя і зібрали всі дані про випускників, – каже директор обласного комунального дитячого будинку Володимир Долинний. – Їх також запросили, то було дуже приємно. Серед них – лікарі, стоматологи, інженери, вихователі, вчителі. І ні одна дівчина, ні один хлопець з випускників не спилися, не сіли в тюрму, не померли десь під плотом. Я вважаю, що це велика заслуга колективу, який тоді працював і який працює зараз.

В народі побутує мудра приказка: «Сім разів відміряй, а потім відріж». Працівники інтернатних закладів кажуть – перед тим, як приймати рішення, що можуть змінити дитячу долю, краще подумати сотню разів, заважити всі за й проти, і лише потім робити висновки. Бо ж, як відомо, чужих дітей не буває.