Важкоатлетка з Тернопільщини розповіла про особистий рекорд і щасливе число

Наприкінці минулого тижня в хорватському Спліті завершився чемпіонат Європи з важкої атлетики. Збірна України там здобула цілу низку нагород. Однією з наших медалісток стала Марія Хлян зі Скалата. – пише Нова Тернопільська газета.

У Хорватії Марія, виступаючи у звичній ваговій категорії до 69 кг, підняла штангу вагою 99 кг у ривку та 126 кг у поштовху і з сумою 225 кг стала срібною призеркою, а також здобула дві “малі” “бронзи” за окремі види…

З вихованкою знаменитого тренерського дуету зі Скалата Вікторії Шаймарданової та Віктора Симіва Марією Хлян читачі “НОВОЇ…” знайомі з листопада 2011 р. Тоді на чемпіонаті світу в Парижі 19-річна Марійка знепритомніла під час виконання поштовху. Спробу судді їй не зарахували і на відновлення було лише дві хвилини, а інакше Марію і всю збірну чекав “бублик”, тобто нульова оцінка і позбавлення залікових очків. Тоді скалатчанка, як сама нам зізнавалася пізніше, була, наче в тумані, але ще раз вийшла на поміст і таки штовхнула штангу, потім знову знепритомніла, але команді допомогла…

І ось кілька днів тому, 1 квітня, Марія Хлян відзначила поважну дату — в національній збірній вона уже сім років. Після Олімпіади в Ріо у команді відбулася зміна поколінь, і несподівано для себе, у неповні 25 років, Марія стала… найстаршою у збірній. Тепер уже на неї рівняються молодші спортсменки, а це додаткова відповідальність і прагнення виступати якнайвдаліше. У Хорватії Марії це вдалося.

Нині Марія Хлян уже повернулася до Скалата і має десятиденну відпустку після змагань, тож знайшла час відповісти на кілька запитань журналіста “НОВОЇ…”.

— Маріє, нині, вже опанувавши емоції, як оцінюєте виступ у Хорватії?

— Вважаю, що могла підняти навіть більше. Коли їхала до Хорватії, то налаштовувалася до боротьби за “бронзу”, але, як відомо, апетит приходить під час їжі (сміється — авт.), тож уже під час змагань зрозуміла, що можу поборотися і за друге місце. Перед самим стартом дуже хвилювалася, і це позначилося на другій спробі у ривку — я не підняла 99 кг, які пізніше спокійно “вирвала” у третій спробі. Вважаю, що у ривку трішки недопрацювала, адже мій особистий рекорд на змаганнях — 104 кг. А ось у поштовху я в третій спробі підняла 126 кг, що на 1 кг перевищило особистий рекорд. Хоча пізніше тренери і фахівці, коли мене вітали, то відзначали, що у мене був запас у результаті, могла підняти й більше. Я й сама відчуваю, що сума 225 кг — далеко не межа, і у подальшому буду орієнтуватися на 230-232 кг.

— Здобути срібну нагороду в сумі вам допомогли зміни у правилах, які почали діяти нещодавно…

— Справді, раніше при однакових результатах спортсменів усе вирішувала їх особиста вага. Тепер значно важливіше те, хто підніме вагу або набере суму першим. Хто перший — той і виграв. Вважаю, що це справедливіше, бо раніше ти міг бути важчим від суперника на 10-20 грамів і програвав. Тепер же ти підняв вагу і суперник, щоб обіграти тебе, має підняти на 1 кг більше.

Так склалося, що я першою набрала за ривок і поштовх суму 225 кг. Білоруска Анастасія Міхаленка повторила цей результат, але в мене “срібло”, а у неї — “бронза”.

— Хто сприяв вам у підготовці до цих змагань і такому вдалому результату?

— Підготовка до чемпіонату Європи розпочалася ще наприкінці минулого року, але невдовзі я занедужала і навіть проходила курс лікування у лікарні, тож систематично почала готуватися вже після Нового року. До речі, підготовка до таких змагань — справа не дешева, і я дуже вдячна за допомогу директору обласної ШВСМ Олегу Любінському та президенту місцевої Федерації важкої атлетики Богдану Олійнику. Наприкінці березня Богдан Степанович відзначив 50-річчя, я зателефонувала і привітала його, а він побажав мені підняти ту вагу, на яку готова. Я дуже поважаю цю людину, і тепер від мене йому ось такий подарунок.

У лютому я виступала на відбірковому Кубку України, в сумі підняла 217 кг, і ось на міжнародному старті вдалося значно поліпшити цей результат. Таке в нас нечасто буває, адже, як правило, результати на внутрішній арені вищі, ніж на міжнародній. Приємно, що вдається досягати прогресу в результатах, це окриляє і надихає тренуватися ще завзятіше.

— А як відбувалися змагання в Хорватії? Що не потрапило до “ока” телекамери?

— Насамперед відзначу шалену підтримку українських уболівальників. У залі був цілий синьо-жовтий осередок, який підтримував нас. Було дуже приємно і, гадаю, це також посприяло високим результатам.

До речі, я народилася восьмого червня і щасливе число у мене “вісімка”. А на Євро мене “посіяли” під восьмим номером, тренувалася і розминалася на восьмому помості і у списку була восьмою, то вже розуміла, що це будуть особливі змагання.

— Тренери в Скалаті відзначають вашу гарну вдачу і кажуть, що коли тренуєтеся вдома, нікому не відмовляєте в пораді. А як нині складаються стосунки в оновленій збірній України?

— Ну, я тепер і там найдосвідченіша (сміється — авт.) — усе ж таки пішов восьмий рік, як я у головній команді. Нещодавно прийшли зовсім молоді дівчата, звісно, тягнуться за мною і хочуть порад. А загалом у нас дуже дружна і сильна команда, яка, гадаю, ще продемонструє найвищі результати.

— У вашій ваговій категорії також здібна 18-річна Ганна Панова, яка у Хорватії з сумою 212 кг посіла сьоме місце. Вже відчуваєте конкуренцію, чи про це ще рано говорити?

— У нашому виді спорту змагаєшся передусім зі штангою. Якщо конкуренти піднімають більше, ти мусиш підняти ще більше. Важка атлетика — не командний вид спорту, а індивідуальний, отож, відповідно налаштовуєшся, тренуєшся і виступаєш передусім за себе. На що готова, те й демонструєш. Як то кажуть, поміст усе покаже. Тому на конкурентів якось не орієнтуєшся. Ми нормально спілкуємося. Можливо, хтось і вважає, що, мовляв, вона моя суперниця і я з нею не буду говорити, та в мене такого нема. Якщо хтось зможе підняти більше, то добре, нехай намагається, а я також не сиджу на місці.

— Сезон лише розпочався, тож які у вас подальші плани?

— Нині в мене короткий перепочинок, хоча і під час нього мушу тренуватися за полегшеною програмою, інакше швидко втрачу фізичну форму, яку потім важко повернути. Уже 20 квітня виїжджаємо на тренувальний збір до Чорноморська, що на Одещині. Далі у травні виступатиму на чемпіонаті України серед студентів. Ці змагання — відбір на Всесвітню Універсіаду. Я хоча й закінчила магістратуру ТНЕУ, ще маю змогу виступати серед студентів, і якщо вуз знайде можливість забезпечити підготовку, то готова виступити на Всесвітній Універсіаді (змагання відбудуться з 19 до 30 серпня у Тайбеї — авт.).

А далі у вересні — чемпіонат України у Львові і відбір на чемпіонат світу. У важкоатлетів головний старт року, як завжди, у листопаді-грудні. У 2017-ому чемпіонат прийме американський Анахайм. Намагатимуся відібратися туди і продемонструвати високий результат.