Три шахрайські схеми, які успішно діють на Тернопільщині

Читаючи, як деякі жителі Тернопільщини легко віддають шахраям доволі великі суми грошей, не перестаєш дивуватися. Скільки б не йшлося про те, що не варто вірити дзвінкам з банківських установ чи поліції, пускати до хати незнайомців і, головне, показувати їм, де зберігаються гроші, все одно знаходяться легковажні. Правду мовиться – розумний вчиться на чужих помилках, а декому, щоб зробити висновки, потрібно самому обпектися.

67-річна кременчанка поміняла 12 тисяч гривень на газетні вирізки. Шахрайська схема мало того, що була доволі простою, так ще й зовсім нещодавно жертвою такого ж обміну став 72-річний житель Манівців. (Про це сайт Про Те повідомляв у публікації «На Тернопільщині шахраї вкотре добряче поживилися»).

У даному ж випадку усе було аналогічно. Поруч із жінкою, яка стояла на зупинці зупинилася машина. У салоні було троє – двоє чоловіків і жінка. Причому ромської національності. Їм терміново потрібно було проїхати до лікарні. Але пояснень не зрозуміли, тому попросили показати. А в салоні розповіли, що мають тільки долари, а потрібні гривні. І довірлива кременчанка вирішила допомогти. Вдома вона віддала 12 тисяч, а взамін отримала пакунок з грошима. Коли ж гості поїхали, з’ясувалося, що замість грошей їй підсунули газетні вирізки.

А ось у Козові 37-річний місцевий житель розповів усі дані своєї банківської картки співробітникові фінансової установи. Тільки про те, що телефонував до нього шахрай, чоловік зрозумів після того, як з рахунку зникло 2700 гривень.

Ну і третя стандартна схема – близька вам людина потрапила у міліцію. 72-річна жителька Тернополя не пошкодувала 100 доларів, щоб врятувати онука від рук правоохоронців. Гроші вона віддала незнайомій жінці, після того як їй зателефонував невідомий і розповів, що онук здійснив аварію і тепер перебуває у поліції. Лише розпрощавшись з валютою, бабуся здогадалася набрати номер онука. А у того усе було гаразд.

Як бачимо, шахраям не доводиться виявляти дива фантазії, щоб ошукувати людей. А все тому, що довірливість наших людей не має меж. І ходіння по граблях – таки українська національна риса.