Тернопільські батьки об’єдналися, щоб допомогти дітям, яким важко знайти себе у світі

Ці маленькі діти, наче з іншої планети, потрапили на Землю без інструкцій щодо орієнтації в просторі, тому їм так важко зрозуміти цей світ. В Україні відсутні точні статистичні дані про те, скільки всього людей мають діагноз – аутизм. Лікарі кажуть, що це 1 випадок на 150 осіб. У хлопчиків вчетверо частіше виявляють цю хворобу, ніж у дівчаток. Батьки помічають ознаки аутизму в перші два роки життя дитини. Така історія була із маленьким Сашком.

– Спочатку ми їздили до різних лікарів, – розповідає мама Світлана. – Нам не казали, що то аутизм, але ми все зрозуміли. Коли синові було 4 роки, ми вже об’їздили всю Україну. І в Києві, і в Харкові – всюди були. Але ми не могли знайти спільної мови з дитиною, не могли до неї підступитися. На щастя, ми познайомилися із однією сім’єю із Сум. Вони нам повідомили про таку методику, як прикладний аналіз поведінки. І ми з чоловіком вирішили спробувати. Це був початок того результату, який маємо нині.

На Тернопільщині катастрофічно не вистачає фахівців, які б могли працювати з дітьми-аутистами. Зазвичай, малопомітні відхилення діагностують неправильно і тоді адаптація до життя в суспільстві лягає на плечі батьків. В результаті, дитина не отримує належного лікування, спілкування з ровесниками і, взагалі, залишається ізольованою. Аби діагноз не став вироком, батьки об’єдналися й створили центр допомоги таким дітям. Тут щодня проводять індивідуальні заняття, а також спілкуються в групах у церкві св. Йосафата. Поки свого приміщення не мають. Але їм його пообіцяли, після того, як проект центру реабілітації для аутистів переміг у конкурсі «Громадський бюджет».

– Діти навчаються необхідних навичок, – розповідає вчителька Галина. – Починаючи від навиків самообслуговування до математики. Тобто за допомогою метода АВА можна навчити цього і дорослу людину, і дитину. Але не треба казати дитині: «Зробити так і так». А просто показати, як зробити й допомогти спробувати самостійно. А потім не забути похвалити. Таким методом дітки навчаються практично всього.

Підхід до кожного учня тут особливий, адже всі діти-аутисти різні. В інтелектуальному розвитку вони можуть не відставати, а то й випереджати своїх однолітків. Наприклад, дитина може швидше за ровесників навчитися читати й писати. Є хлопчики та дівчатка, які мають особливі здібності: хтось у музиці, хтось у малюванні, хтось має нахил і до комп’ютерних технологій. Але маленькі генії замкнуті у своєму світі. Їх потрібно вчити елементарних речей. Від найпростішого – показати пальцем на річ, яку дитина хоче, спілкуватися за допомогою карточок. Так навчився розмовляти Максимчик.

– Цей хлопчик прийшов до нас в 3 рочки і не розмовляв, – каже керівник центру реабілітації та соціалізації «Золотий ключик» Світлана Гуцуляк. – Задавалося, він не розумів жодного слова. Ми посадили його за столик і почали вчитися розуміти нашу мову, світ, як розуміти батьків.

Таке враження, що діти від народження, намагаючись захиститися від нашого шаленого світу, замикаються у власному просторі. Але вони можуть і повинні жити в суспільстві, тішити оточуючих своїми талантами. Наше завдання – допомогти їм знайти своє місце у цьому світі.

Фото з архіву «Золотого ключика»