Тернопільська лікар і поетеса розповіла, що варто читати маленьким дітям

Читати треба. Показувати треба. Розмовляти треба. Тільки свій особистий приклад є найбільшим прикладом для наслідування  вашій дитині. А вже чи буде цей досвід позитивним – залежить багато в чому саме від батьків. А що читаєте ви своїм малюкам? Лікар, письменниця і поетеса, художниця Наталя Волотовська ділиться досвідом про читання малюкам.

– У кожної сім’ї , звичайно, є свої улюблені книжки. – розповідає Наталя. – Рік тому мене спитали, що я читаю своїй 1-річній дитині і я відповіла дуже завуальовано: усе, що відповідає її віку. Хоча, звісно, як і кожна матуся мрію, щоб моя дитина в 2 роки цікавилась книжками, адресованими 5-літнім.

Так ось, у дитинстві  я мала чимало книжок, і бабуся читала мені їх «до втрати голосу» – а деякі по 20 разів на день і більше. Та, мабуть, в кожної родині є такі старі запаси… Вони пахнуть не лише історією, а й повертають вас у дитинство, тому часом їх треба і приберегти, щоб всюдисущий малюк не подер і так вже тоненькі і благенькі сторіночки книг, за які колись ґрунтовно брались ще ви.

Але сьогодні хочу поділитись своїм переліком-мінімумом, про який може і не кожен знає, але як побачить, то може йому згодиться.

Отож спершу № 1. Розвиваюча і навчальна література, яку можна використовувати від «0 до безкінечності» – тут я починала, хтось скаже зарано, хтось відмітить – що запізно, але так мені особисто підказала мамська інтуїція – десь із 6 місяців. Отож, набори карточок чи книжок-маляток з цифрами (крупними), геометричними фігурами та кольорами. Окремо хочеться виділити «Пальчикові заняття» – книжки цієї серії сподобались тим, що на прикладі цікавих порівнянь, гарних фотографій створені чудові завдання, посильні навіть для немовлят. Цікава серія «Тести» ( для різного віку) і «Грамотійко».

Важливим було вчасне вирішення питання «походу на горщик»… Ну, тут кому як пощастить. Є гарні книжки Є. О. Комаровського, Інґрід Бауер «Життя без підгузок», але основне тут – стоїчне терпіння мами, яка, зібравшись рано привчити до горщика, повинна бути готовою до того, щоб ходити за малюком з ганчірочкою по всій квартирі. Нам, навіть не знаю, що допомогло (чого вже тільки не спробувала), але я б виділила 2 головних фактори у нас – у 1,4 рочки малюку (звісно, з моєю допомогою) потрапила на очі книжка «Ходжу на горщик», а ще він якось в один день усвідомив, що підгузки – це дуже дорого… і одного ранку в свої у 1,5 рочки категорично відмовився їх використовувати… Дівчатка, як правило, раніше до цього процесу привчаються, але ще моя прабабуся Василина казала – все має бути фізіологічно. Адже навантаження на хребет теж ніхто не відміняв.

Особливо хочу відзначити книжки про безпеку та гігієну (тут можливі різні варіації, але в нас є такі: «Будь здоровим, малятко» та «Будь обережним, малятко», де описано по 44 ситуації. Малюк сприймає їх досить близько до серця і дуже співчуває звірятам, яких або вдарило струмом, або впали зі сходів, або чужий дядя в машину ледь не забрав. Доволі жорсткі і трагічні моменти, але дуже важливо про них повідомляти дитині.

Казки. Ну і найприємніше – казки різного формату, різної якості і змісту… Тут важко щось додати, бо в кожного свій смак і можливості… Та все ж поділюсь нашими найулюбленішими. Мені часом здається, що для дитини у віці до 3-4 років в першу чергу важливі ілюстрації і… Які б «передзасинальні» нісенітниці я б не розповідала, спросоння ледь ворушачи язиком, гарна картинка грає надзвичайно важливу роль. Хоча… що вкладеш у голову дитині до 3 років – того не позбудешся…

Ноі!!! Ноі!! (так, у виконанні синочка, називається книжка «На добраніч, Норі» і малюк тільки так її й називає. Це книжка Бріґітте Венінґер з дуже мізерним обсягом тексту, але з неймовірними затишними ілюстраціями Юсуке Йонецу, який описав історію вкладання до сну котенятка Норі і чарівні аргументи його друзів – курочки Гасі, слоненятка Елли, овечки Муфи і поросяти Плямки.

Няв! Няв! – це чудова книжка «Біла, Синя та інші» Тетяни Щербаченко. Правда, її читання наразі в нас виглядає так: Володік просить відкривати виключно ілюстрацію на 2 сторінки до «Зеленої кицюні» (яка була насправді білою, просто любила качатись весною по травичці), проте я успішно переказую всі історії книжки, і він мирно засинає. Так що, художниця Женя Миронюк ідеально підкреслила буденні і водночас такі мудрі історії із життя котів.

«Одного разу на Різдво» Надійки Гербіш (цю ще не читали, бо її нам принесе Миколай). Певна, що вона сподобається малюку. Але особисто я в неї  вже закохана. Чому? Та тому що затишні ілюстрації Юлії Пилипчатіної зробили свою справу і я, глянувши на маму-їжачиху, яка приміряє красиву червону хустку перед дзеркалом, згадала, що і самій треба подбати про себе. Книжка у цьому ж стилі, та ще й білінгва (дубльована англійською) від дуету Олег Чаклун-Ю. Пилипчатіна може доповнити ваш список.

«Бощ!» – це «Зайці в полі варять борщ» – одне з тих надзвичайно гарно  ілюстрованих видань (художник Ольга Кваша), яке ще й зачаровує легкими для запам’ятовування віршиками талановитого письменника і поета Євгена Гуцала. Віршики жартівливі і пізнавальні. Взагалі, віршів теж багато не буває, тож їх у нас теж море.

«Зоряна казка» – чарівна вечірньо-денно-ранкова оповідь від нашого  земляка письменника Юрія Горбачевського. Книжка дещо доросліша, але нам подобається. Та й малюнки Кіри Скрипниченко такі ніжні і казкові…

«Зварю тобі борщику». Зірка Мензатюк знайомить малих читачів із особливостями української кухні, де і млинці, і вареники, і звісно ж, борщ. Ілюстратор Магеровська Олеся чудово впоралася із завданням, тож смаколики хочеться куштувати не раз.

Збірка від А до Я «Хоробрі історії» Наталії Маміної зацікавить і хлопчиків, і дівчаток, оскільки розкладе по поличках причини багатьох дитячих страхів, які насправді не мають причин такими бути. А намальований О. Курдюмовою Заєць Ай вирішив за авторів – тож книжка в нас тепер так і називаться «Ай!».

Ну і як же ж без абеток? Їх теж чимало і всі потрошки читаємо, проте козак найбільше зараз вирізняє «Абетку» Івана Малковича, «Абетку» Оксани Кротюк і «Абетку автомобілів» – без останньої не знаю, що б ми робили, бо машинки для хлопчика – це святе.

«Дитячий кобзар», запаморочливо українські ілюстрації Марини Михайлошиної – виявляється, книга доволі популярна закордоном, у діаспори. А ми? Без коментарів. «Must have!».

Читайте і будьте щасливі!