Про політичне або у чому дотепер підозрюють галичан

Комічність сучасної оцінки українців в історії полягає в тому, що поляки мають набагато більше претензій до сучасних українців за події під час другої світової, аніж до, власне, самих німців. Бо до німців вони зараз їдуть на заробітки та навчання, які можуть бути претензії.

Та і євреї, судячи зі контекстів згадок, мають також більше претензій до Бандери і Шухевича, аніж до Гітлера та Ейхмана.

Нікому навіть не спадає на думку виставляти претензії німецькому народу, хоча серед них ще досить багато живих учасників тих подій. І ніхто не закликає Ангелу Меркель ставати на коліна і просити пробачення. Суб’єктивізм вражає.

Тоді як Сталін залишився кривавим тираном і демонічність його образу з часом тільки збільшується, то Гітлер за 70 років розгубив весь негативізм, став наполовину мультяшним, десь приблизно між Пікачу та Мікімаусом.

Українці стали єдиними спадкоємцями жахіть нацистів для всього світу. Нікому не спаде на думку ототожнювати сучасних німців з Гімлером та Геббельсом. А пересічного галичанина дотепер підозрюють в закопаному “шмайсері” під грушкою і “схроні” під льохом.

І ситуація ще ускладнюється тим, що ми ще й екс-радянські люди і в нас сильно відчутне амбре червоних зірок, серпів та молотів. Такий от коктейль Молотова і Рібентропа.

Я розумію, що це в основній мірі через глибоку потребу українців в історії та пам’ятниках на центральних площах міста. У Німеччині нема жодного пам’ятника Гітлеру, хоча для Німеччини він прагнув зробити все найкраще. Але його сальдо в кінцевому результаті вийшло дуже від’ємним. Бруківка хороших намірів на дорозі до пекла.

Історія для українців – найважливіша наука. Політика, математика та економіка поряд з нею другорядні факультативи.

Нам конче необхідно шукати героїв у минулому і ми сильно легковажимо пошуком героїв у майбутньому. І дуже важливим є розрізняти Бандеру та бандерівців. Як на мене – це дуже нетотожні поняття.

Володимир ГЕВКО